Смерть у Бреслау

Анвальдт і справді виїздив з Бреслау, але не через Губерові погрози. Вій сидів у вагоні першого класу, курив цигарку за цигаркою й байдуже вдивлявся в одноманітний нижньосілезький пейзаж у помаранчевому сяєві заходу сонця. (Я повинен знайти цього нащадка фон дер Мальтенів. Якщо й справді над бароновими нащадками тяжіє якесь прокляття, йому загрожує смертельна небезпека з боку Еркіна. Але, власне кажучи, навіщо я його шукаю? Адже ми з Мокком знайшли вбивцю. Ні, не знайшли, лише встановили. Еркін діє через Маасса, він обережений, знає, що ми його розшукуймо. Безсумнівно, Еркін і є тим «знайомим, який витягне інформацію у Шлоссарчик». Отже, шукаючи сина Шлоссарчик, я шукаю Еркіна. До біса, може, він уже в Равичі? Цікаво, у якому берлінському сиротинці був той хлопчик. Може, я його знав?). Замислившись, він обпік пальці цигаркою. Лайнувся вже не подумки й роззирнувся доокруж. Усі подорожні в цьому нічному потязі почули його лайку. Перед ним стояв восьмилітній на вигляд, товстощокий, із виразною нордичною зовнішністю хлопчик у темно-синьому костюмчику. У руках він тримав якусь книжку. Промовив щось польською й поклав книжку Анвальдтові на коліна. Тоді рвучко повернувся й побіг до матері, молодої повної жінки, й сів їй на коліна. Анвальдт глянув на назву книжки й побачив, що то було шкільне видання «Царя Едіпа» Софокла. То не була хлопчикова книжка, певне, якийсь гімназист, що їхав на канікули, залишив її у вагоні. Хлопчик і мати очікувально дивилися на Анвальдта. Поліцейський знаками показав, що це не його книжка, а тоді запитав про неї супутників. У купе крім пані з хлопчиком сиділи ще студент і молодик, на вигляд типовий єврей. Ніхто не зголосився за книжкою, а студент, угледівши грецький текст, кинув: «Боже збав». Анвальдт усміхнувся й подякував хлопцеві, піднявши капелюха. Навмання відкрив книжку й побачив знайомі грецькі літери, що їх він колись так любив. Йому стало цікаво: чи зрозуміє він іще щось через стільки років? Прочитав упівголос і переклав 681-й рядок: «З підозр пустих звада ця Та докір серце рве І без підстав!»[44] (А я ще непогано пам’ятаю грецьку. Двох слів не знав, добре, що в кінці є словничок). Він перегорнув кілька сторінок і прочитав рядок 1068, слова Іокасти. З перекладом не виникло найменших труднощів: «Бодай, нещасний, не дізнавсь нічого ти![45]» Сентенційність прочитаних слів нагадала йому про таку собі гру, в яку вони бавилися колись із Ерною, — так зване ворожіння з Біблії. Розкривали Біблію навмання й тицяли пальцем на перший-ліпший рядок. Вибране таким чином речення мало бути пророцтвом. Безгучно сміючись, він закрив і знову відкрив Софокла. Цю гру перервав польський прикордонник, який зажадав показати паспорт. Докладно оглянувши Анвальдтові документи, він торкнувся пальцем козирка кашкета й вийшов з купе. Поліцейський повернувся до своїх пророцтв, але не міг зосередитися на перекладі — на нього невідступно й уперто дивився хлопець, який дав йому «Царя Едіпа». Малий сидів і вдивлявся в нього, навіть не кліпаючи. Потяг рушив. Хлопчина продовжував дивитися. Анвальдт то зазирав у книжку, то намагався спопелити малого поглядом. Нічого не допомагало. Він хотів було звернутися до матері хлопця, але та спала сном праведниці. Тож поліцейський вийшов у коридор і відчинив вікно. Витягаючи картонну коробку із цигарками, він полегшено намацав нове поліційне посвідчення, яке отримав у відділі кадрів управління поліції, вийшовши від Губера. (Якщо тебе може вивести з рівноваги якийсь шмаркач, кепські твої справи). Затягнувшись, випалив майже чверть цигарки. Потяг спинився на якійсь станції. На вивісці красувався напис великими літерами: «Равич».