Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Древневосточная литература » Витязь у тигровій шкурі
Витязь у тигровій шкурі - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Витязь у тигровій шкурі

Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:

“Витязь у тигровій шкурі” Шота Руставелі — це безсмертна грузинська поема про самовіддану дружбу і любов. Її головні герої — араб Автанділ та індієць Таріел разом зі своїми коханими — Нестан-Дареджан і Тінатін за допомогою вірного друга Фрідона перемагають усі перешкоди на шляху до щастя.
1 ... 67 68 69 70 71 72 73 74 75 ... 91
Перейти на страницу:

До Фрідона йдіть, цю повість в докладну вкладіте річ;

Я його не можу бачить,- кваплюсь я до інших стріч.

Хай напружить він свій голос, переможний кликне клич!

Обіцяю вам віддати здобич всю з майбутніх січ.

Борг великий перед вами маю я,- це знаю й бачу;

Як зустрінуся з Фрідоном, іншим чином вам оддячу,

А тепер лиш скарб піратський, що забрав я, на роздачу

Вам призначив - окрім цього, зараз більше не настачу.

Чим іще я обдарую самовідданих людей?

Корабель віддам їм, повний найкоштовніших речей».

Мовив: «Взявши це, рушайте в світлі днів, у тьмі ночей,-

Побратимові Фрідону передайте лист оцей».

ЛИСТ АВТАНДІЛА, ПИСАНИЙ ДО ФРІДОНА

Написав: «Фрідоне славний! Владарів владар незмірний!

Міццю й серцем леворівний! Виблиск сонця неозірний!

Цар могутній, що плюндрує супротивців стан невірний!

Цей привіт тобі гавкоче побратим твій, брат покірний.

За всі злидні пережиті я одержав нагороду:

Все задумане кінчилось на добро мені й догоду,-

Я прознав про сонцерівну; розповівши цю пригоду,

Втішу лева, що у пеклі палить власну душу й вроду.

Сонце трапило до каджів, до каджетського полону,-

Дощ кристальний ллють нарциси по трояндовому лону.

Йти туди - це гра, хоч треба подолати перепону:

Каджі десь пішли, та військо стане там на оборону.

Серцем радим я втішаюсь, сльози висохли поволі:

Там, де ти і брат твій вкупі,- всі завади марні й кволі,

Бо, аби ви захотіли, все піддасться вашій волі;

Проти вас не те що люди, навіть скелі никнуть долі.

Ну, пробач,- тебе не можу бачить я, бо йду в дорогу,

Щоб, не гаючись, звільнити зірку, бранку ту небогу.

Вдвох повернемось ми хутко, тож радій, облиш тривогу!

Що іще додати? Брату братню ти подав помогу.

Тут рабів твоїх не зміг я вшанувать за їх діла,-

Потішайся ти, бо служба добра нам од них була.

Тим, хто довго жив з тобою, всяка слава замала:

«Образ зроджує свій образ» - давня мудрість так рекла».

Він, фіалкововолосий, лист згорнувши у сувій,

Передав рабам Фрідона цей привіт і заклик свій,

Наказав їм розказати, ще яких зазнав подій;

За дверима із коралів грав перлин прозорих рій.

Автанділ шукав баркаса до потрібних місць пливти,

Корабля знайшов, і сонце в путь пустилось до мети,-

Жаль було Фатьму лишати на страждання самоти;

З ним прощавшись, ключ кривавий став з очей у всіх текти.

І Фатьма, й Усен, і слуги сльози зливою точили,

Всі казали: «Сонце! Сяйвом ти палило нас щосили,-

Нащо тьмою знов поймаєш, ідучи за небосхили?

Руки ж це твої розрили передчасні нам могили!»

ВІД'ЇЗД АВТАНДІЛА З ГУЛАНШАРО ТА ЙОГО ЗУСТРІЧ З ТАРІЕЛОМ

Автанділ, пропливши морем на якомусь кораблі,

Далі верхи, вже самотній, путь верстає по землі,-

Принесе він Таріелу радість, вигоїть жалі;

Він надіється на бога, що здолає чари злі.

Сходить літо і плекає вруна піль та зела гір,

Час побачення віщує цих троянд рясний убір!

Сонце йде на тропік Рака по дорозі між сузір.

Він зітхнув, узрівши квітку, що не бачив з давніх пір.

Грім гримить, криштальні роси ринуть з хмар на персть тверду.

Він трояндами-губами стис троянду молоду

І казав: «Од тебе, квітко, я очей не одведу

І до тебе, замість діви, тиху мову поведу».

Пригадавши побратима, умивався він в сльозах,-

Так верстав до Таріела свій тяжкий, далекий шлях

По пустелях, по дібровах, по місцях, що родять жах,-

І на тигрів, і на левів полював у комишах.

Вдалині узрів печеру. Проказав: «Он ті місця,

Де мій друг і я невпинні сльози лляли без кінця.

Все скажу йому, як стрінусь з ним лицем я до лиця,

Та, коли його немає,- марні муки мандрівця!

Якщо вдома він, то, певне, десь подався у журі,

Наче дикий звір, бродити від зорі і до зорі.

Треба тут його шукати, обдивитись чагарі».

Наоколо він поглянув, зупинившись на горі.

По полях помчався далі, пісню весело співав,

1 ... 67 68 69 70 71 72 73 74 75 ... 91
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)