Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Партизанські відділи, звичайно, малі, слабше вишколені, (багато - зовсім ні), гірше вивіновані, різно озброєні, та не мають таких фахових, вишколених старшинських кадрів.
Ці недоліки партизанських відділів у великій мірі рівноважать: кращий моральний стан (відвага, завзяття, риск, посвята) повстанців та ідея, за яку вони борються (знають, за що борються), загартованість на холод і голод, партизанська вигадливість і винахідливість (з десятистрілок роблять ручні кулемети, переробляють совєтські набої до німецької зброї і т. ін.), максимальне й найкраще використання тих засобів, що їх мають. Вишкіл поодиноких повстанців переводиться і поповнюється досвідом, здобутим на полі бою та вирівнюється спритом і воєнними хитрощами партизанського командира.
Крім величезної числової переваги, ворог має над повстанськими відділами ще й таку ж велику технічну перевагу, а саме: важку зброю піхоти (важкі кулемети), артилерію, танки, літаки. Щоб могти цю колосальну технічну перевагу ворога бодай частково зрівноважити, партизани діють малими відділами, в закритому, важко-прохідному терені, використовуючи для своїх дій всі природні перешкоди й ніч та в широкому маштабі маневри й рух. Таким чином вони не дають ворогові змоги використовувати проти себе цієї такої великої технічної переваги. Вони стараються представляти собою надто малі для ворожої техніки цілі (шляхом роздрібнення), що легко губляться в терені, швидко зникають, і до яких не можна дібратися важкою зброєю.
Зрештою партизани стараються нищити всі ці технічні засоби ворога, де й як тільки це можливе, не допускаючи їх на поле бою шляхом нищення мостів, складів пального, гаражів і т. ін.
Дуже велику перевагу над партизанськими відділами дає ворогові політично-адміністративна організація терену та засоби транспорту і зв'язку, (районні осередки, станиці, МВД-МГБ, шляхи, авта, залізниці, телефони, телеграфи, радіостанції і т. д.). Зорганізований та впорядкований терен дає ворогові сильну оперативну базу, можливість швидкої комунікації та перекидання частин у терені, де появилися партизани. Тому при всяких діях партизанські командири мусять брати це до уваги і, або старатися ці засоби організації терену (адміністрація), зв'язку й комунікації нищити чи знешкідливлювати, або так вести дії, щоб ворог не міг їх (тих засобів) використати проти нас (блискавична поява, чин і зникнення відділу, використання умов терену й ночі, сувора конспірація, заздалегідь приготовані місця відступу і скриття та тому подібне).
Кожна регулярна армія в нормальних умовах діє звичайно вздовж якогось фронту, маючи перед собою ворога, а за собою - запілля (базу), з якої вона черпає поповнення, і яке дає змогу на відпочинок вичерпаним в бою частинам та на лікування ранених і хворих.
Партизанські відділи того всього в такому розумінні не мають. Ворог кругом них, вони мусять діяти серед ворога, не маючи ніякого ані запілля, ані найменшого зовсім спокійного і безпечного кутка. Полем бою партизана - цілий окупований терен, фронт на всі сторони, кожної хвилини можливість зудару чи зустрічі з ворогом. Партизан мусить бути вічно насторожений, вічно готовий до бою. Мусить уміти чувати, навіть у сні".
(Ратник: "Основні елементи партизанської тактики УПА", "Повстанець", 1946 р.).
Ці основні прикмети партизанської тактики боротьби відносяться до всієї боротьби УПА. Та розглядаючи її детальніше ми бачимо два, дещо відмінні під оглядом тактики періоди боротьби УПА: перший - до 1947 р. і другий - від 1947 р. до сьогодні. (Очевидно, границя між обома періодами пливка, бо ж на Волині перехід до нової тактики проведено в основному вже 1945 р., а знов же в деяких околицях південної Галичини щойно осінню 1948 р.).
Перший тактичний період боротьби УПА характеристичний намаганням оперувати великими відділами, прочищувати від ворожої адміністрації цілі комплекси терену й закріплюватись теж адміністративно на опанованому терені, популярно окреслювано цю тенденцію - здобуванням, організуванням і обороною "упівських республїк". У зв'язку з цим УПА організує й удержує курені і загони, які мають у своїй диспозиції теж кавалерійські та артилерійські частини з важкою зброєю включно. Все це творило вже перехід до певної міри від типово партизанських до зально-повстанських форм боротьби.
Нова політична ситуація, що заіснувала по закінченні другої світової віини на українських землях і в світі, змушує УПА повернутись до типово партизанських форм боротьби, що їх основною прикметою є оперування малими загонами та принципове уникання фронтальних боїв.
Форми партизанської тактики це: засідка, наскок, атентат, саботаж і рейд - як зачіпні акції, та прорив і конспірація як оборонні дії.
1. Засідка - це один з найвигідніших і найбільш ефектовних форм партизанської боротьби. Вона наносить ворогові дошкульні удари, зводить до мінімум власні втрати партизанського відділу, залякує й деморалізує цілий окупаційний апарат та підносить на дусі населення. Несподіваність і раптовність удару при вжитті автоматичної зброї дають змогу навіть невеличкому партизанському відділові розгромлювати багато численнішого ворога, наносячи йому великих втрат в людях та викликаючи в нього загальну паніку. В додатку, цю форму боротьби можна застосовувати в кожному терені та в кожній порі року і дня.
Очевидно, успіх кожної засідки залежить насамперед від належної підготови. Якнайповніша розвідка про сили і пляни ворога, на якого підготовляється засідку, та про розташування інших ворожих частин в околиці, належний вибір місця засідки, яке давало б змогу партизанському відділові якнайкраще скритись і одночасно мати вигідний простір для обстрілювання ворога, докладне пізнання терену й солідне підготування пляну відступу, вдалий вибір часу виконання засідки, підбір, підготова й належне розіміщення учасників засідки та забезпечення їх відповідною кількістю зброї й амуніції, - це ті елементи, від яких залежить успіх засідки.
У краєвих звідомленнях про дії УПА читаємо, що засідка стосує теж залюбки і ворог, НКВД, проти УПА, і все ж таки - коли засідки УПА наносять большевикам дуже великих втрат, то з большевицьких засідок відділам УПА вдається вириватись без більших втрат. Причина цього цікавого явища втому, що коли большевики в своїй розвідці, мимо всього, спираються тільки на поодиноких сексотів, то розвідка УПА спирається на все українське населення даного терену: навіть жінки, старці і малі діти з власної ініціятиви дають якнайточніші інформації частинам УПА про большевиків та остерігають все своєчасно українських повстанців перед большевицькими засідками.
2. Наскок - не дає таких широких і вигідних можливостей застосування, як засідка, та за те він ще більше деморалізує й залякує окупанта та підносить на дусі населення. Для переведення наскоку на центри ворожого окупаційного апарату треба основнішої підготови та більших сил, як для засідки, та можливий лише в відповідному терені та часі. Наскок потягає теж за собою багато більше жертв. Мимо цього, УПА стосує досить часто цей засіб партизанської боротьби з огляду на його велике психологічно-політичне значення.
3. Атентат - тобто вбивство окремого представника окупаційної влади, можливий до переведення найменшою кількістю повстанців. Часто для безпосереднього виконання вистачає одна людина, очевидно - при належній підготові. Атентат переводить УПА звичайно в терені, в якому не можлива дія більшого повстанського відділу.
4. Саботажі - зривання мостів, нищення комунікаційних шляхів та засобів, переривання телефонічно-телеграфічних сполучень, нищення магазинів бензини тощо, - дезорганізують окупаційний апарат і не дають большевикам змоги закріпитись у терені. Самі саботажі не потягають за собою людських жертв зі сторони повстанців, тому УПА стосує цей засіб дуже широко. Погоні й облави, що приходять звичайно у висліді саботажів, використовують відділи УПА дуже часто для організування засідок.
5. Рейд зв'язаний завжди з найбільшими трудами й небезпеками, - відділ відривається під час рейду від своїх баз, що ускладнює питання прохарчування, постачання амуніцією та відсилки ранених до підпільних лікарень, - але за те дає найбільші політично-пропагандивні успіхи. Рейди віділів УПА, так по українській, як і по чужих територіях, практикуються в обох тактичних періодах боротьби УПА.