Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Загинув Василь Сидор - полк. Шелест, Конрад, Зов, - 17 квітня 1949 р. в бою з большевиками в Перегінському районі (Станиславівська область) в долині ріки Лімниці під час наскоку військ МГБ на зимове приміщення Командира.
5. Командир УПА-Північ полк. Клим Савур (Р. Клячківський).
Роман Клячківський, уродженець Волині, виростав у Станиславові, де по закінченні середньої освіти, не маючи змоги як син незаможніх селян продовжати університетські студії, працював у "Народній Торгівлі". В ряди ОУН вступив ще юнаком і все своє життя віддав революційній праці. За першої большевицької окупації залишається на Рідних Землях, як один із керівників революційного протибольшевицького підпілля. В 1941 р. за революційну діяльність між молоддю і студентством він був заарештований большевиками у Львові і в голосному процесі 59-ох засуджений на розстріл. Та вибух німецько-большевицької війни і панічна втеча большевиків не дала змоги НКВД виконати присуд. Вийшовши на волю з Бердичівської тюрми, Клячківський зараз же повертається до революційної праці.
Зимою 1941-42 р. Роман Клячківський обіймає пост Провідника ОУН на Північно-Західніх Українських Землях. На цьому пості він відіграв важливу ролю в організуванні перших відділів УПА та розбудові УПА на Поліссю й Волині і став першим Командиром УПА (Північ) як полк. Клим Савур.
12. листопада 1944 р. Роман Клячківський, - Командир УПА-Північ полк. Клим Савур, - загинув геройською смертю в бою з переважаючими силами большевицьких окупаційних банд, під час наступу військ НКВД на його укріплену квартиру в лісничівці біля Оржівських хуторів, Клеванського р-ну, Рівенської области.
6. Командир УПА-Півдевь полк. Батько (О. Грабець).
Омелян Грабець народився 1909 р. в Чесанові на галицько-холмському пограниччі. Пластун і спортовець, член УВО від гімназійної лавки й ОУН, від перших місяців її існування, вихованок геройського Краєвого Команданта УВО сотн. Головінського, Омелян Грабець, хоч не займав зразу керівних постів, був загально відомим і улюбленим в кругах націоналістичної студентської молоді. Організатор і технічний керівник широко відомих українських протипольських демонстрацій у Львові в 1938-39 рр., які своїми розмірами викликали в чужинецьких кореспондентів враження революційних вуличних боїв з окупантом, попадає в 1939 р. до тюрми, звідки повертається по розвалі Польщі в Чесанівщину. Тут, на німецько-большевицькому кордоні, стає технічним керівником підпільного зв'язку закордону з Рідними Землями в 1939-41 рр. Одночасно керує розгорганням українського життя і, зокрема, розбудовою ОУН на Холмщині.
В 1941 р. стає членом Головного Військового штабу ОУН та Командиром Головного Військового Осередка, займаючи одночасно пост Провідника Центральної Округи ОУН на Східньо-Українських Землях.
В 1943 р., з моментом організування УПА-Південь стає Командиром УПА-Південь як полк. Батько. Загинув в бою з фронтовими частинами "заградітєльних" відділів НКВД 10. червня 1944 р. на Вінниччині.
5. ОЗБРОЄННЯ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПОСТАЧАННЯ УПА
Українська Повстанська Армія, від своїх початків аж по сьогодні, озброювалася й озброюється зброєю - здобутою на ворогові. А тому, озброєння УПА за весь час дуже різноманітне.
Найгірше представляється ця справа для кожного відділу УПА в початках, при організуванні даного відділу, бо ж починати треба було майже з нічого. В пригоді тут стала насамперед зброя й амуніція, здобута українським підпіллям під час німецько-польської війни при роззброюванні тікаючих частин польської армії. Цю зброю було тоді закопано в лісових криївках і тепер витягнено. Нерідко перші бійці УПА приходили з крісами, переховуваними під стріхою ще з часів першої світової війни. При відступі Червоної Армії вдалось призбирати деяку кількість зброї й амуніції з припасів Червоної Армії. За гроші й сало вдавалось купувати мадярську, італійську та словацьку зброю в вояків мадярських, італійських та словацьких частин при німецькій армії, головно ж після переведення серед них відповідної пропагандивної акції.
Всю цю зброю треба було звичайно направляти, "модернізувати", переробляти й допасовувати нові частини. Тому вже в перших місяцях існування УПА організується при кожній частині УПА зброярні, звичайно під керівництвом техніків-фахівців, недавніх працівників совєтської воєнної промисловости. Зі старих крісових цівок роблено пістолі, вживаючи до них 9-мм. набоїв з німецьких автоматів, а з артилерійських стрілен роблено міни та гранати.
Маючи таке "вступне" озброєння, відділ УПА організує наскок на станицю німецької "шуцмашнафт", або засідку на німецький транспорт зброї і так приходить в посідання модерної німецької зброї та запасів амуніції до неї. Про цей спосіб добування зброї пише один із завзятих противників УПА, "євангельський проповідник" П. Хуртовина у своїх споминах "Під небом Волині":
"До менших міст німці довозили різне постачання для своєї поліції тільки тягаровими автами. Але таке постачання було дуже ризиковне. Одного разу до нашого міста також їхало кілька авт, наладованих зброєю й харчами і їхали в супроводі кількох панцерників. Дорога була висаджена старими чіхратими липами і тополями. А біля дороги ліс. Повстанці зробили там засідку. Одні засіли за кущами, інші повилазили на липи біля дороги. Коли німецькі авта над'їхали, повстанці відкрили вогонь, а ті, що були високо на липах, кидали на землю гранати. І ні одне авто не доїхало до міста, а все що там було, дісталося в руки повстанців". (ст. 133).
Більші відділи УПА організували засідки на транспорти зброї й амуніції, що йшли поїздами для німецьких фронтових частин. Але й ця зброя, опинившись в руках УПА, мусіла йти насамперед до зброярень, бо німці доставляли замки до крісів окремо, літаками.
Особливо багато німецької зброї перейшло в руки УПА під час німецького відвороту з України. УПА повела тоді спеціяльну широко закроєну акцію роззброювання розбитих німецьких частин. Члени ж українського підпілля, і навіть цивільне українське населення з власної ініціятиви, використовували те, що большевики після побідного бою розміновували вперед німецькі становища і щойно тоді висилали спец-частини для збирання зброї, виходили на залишене німцями побоєвище найближчої ночі і ще до приходу большевиків визбирували покинену тікаючими німцями зброю й амуніцію та передавали її до диспозиції УПА, або заховували для власного вжитку.