Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
Реновалес обурився — це був останній спалах його пристрасті.
— Але чому, чому не можу я бути таким щасливим, як той хлопчак? Хіба не маю я на це npава?.. Кончо, ви не знаєте, хто я такий. Ви звикли ставитись до мене як до хлопчиська і забуваєте, що я художник Реновалес, славетний маестро. Мене знають у всьому світі.
І з грубою нескромністю став розводитись про свою славу, і що більше говорив, то дужче дратувала його холодність цієї дами; він хизувався своїм славетиим ім’ям, мов осяйним плащем, який має засліплювати жінок. І такий чоловік, як він, мусить терпіти, коли його відтручує отой нікчемний докторисько?
Графиня посміхалася з виразом жалості. В її очах спалахували іскорки співчуття. Дурненький! Мала дитина! До чого ж наївними бувають ці генії!
— Атож. Ви великий художник, маестро. Тому я пишаюся вашою дружбою. Навіть визнаю, що вона підносить мене в очах світу і в моїх власних... Я люблю вас і захоплююсь вами.
— Не треба мені захоплення, Кончо! Я жадаю кохання!.. Щоб ми належали одне одному! Кохання без меж...
Вона все сміялася.
— Ох, чоловіче! Йому треба кохання!..
Її очі іронічно блищали і, здавалося, промовляли до нього. Таж він анітрохи не знає жінок. Коханню байдуже до таланту, воно на цьому не розуміється і навіть пишається своїм невіглаством! Його вабить лише аромат молодості, духмяні пахощі розквітлого життя.
— Будьмо друзями, Маріано, тільки друзями. Ви звикнете, і наші взаємини даватимуть вам глибоку втіху... Не будьте таким «матеріалістом» — аж не віриться, що ви митець. Вам бракує ідеалізму, маестро, дуже бракує.
У такому тоні — поблажливому й співчутливому — графиня говорила аж поки вони розлучилися біля карети, що вже чекала на неї.
— Ми друзі, Маріано. Тільки друзі... зате справжні.
Коли стало сутеніти, Конча поїхала, а Реновалес вирішив пройтися пішки; він вимахував руками і гнівно зціплював кулаки. Опинившися сам, відчув новий напад люті і подумки лаяв графиню найпослідущими словами, адже тепер його не сковувала її присутність. Як вона потішається з нього! Як сміялися б вороги, побачивши його таким слухняним і безвільним у руках жінки, яка мало не щодня міняє коханців! Але він мусить завоювати її, нехай навіть ціною дальших принижень. Для нього це справа честі — заволодіти нею бодай один раз, а потім помститися, відштовхнувши її. Вона плазуватиме біля його ніг, а він гордо скаже: «Так я роблю з усіма, хто мені чинить опір!»
Але відразу ж усвідомив своє безсилля. Завжди він скорятиметься цій жінці, яка так холодно до нього ставиться, ніколи не втрачає самовладання і вважає його простачиськом. Охоплений глибоким розчаруванням, він став шукати заспокоєння у думках про свій дім, про хвору дружину, про подружній обов’язок, який приковує його до неї, і відчув гірку втіху людини, що жертвує собою, покірливо несучи свій хрест.
Отже, вирішено. Він утече від цієї жінки. І ніколи більше її не побачить.
III
І він перестав бачитись із графинею — два дні не ходив до неї. А на третій йому принесли невеличкого голубого листа у вузенькому конверті. Від тонкого аромату парфумів, якими був напахчений лист, художник аж затремтів.
Графиня нарікала, що він не приходить, і ласкаво йому вичитувала. їй конче треба його бачити, так багато йому сказати. Справжній любовний лист, який митець поквапився сховати, боячись, що, перечитуючи його, повірить у те, в чому ще не було ніякої певності.
Реновалес удавано обурився.
«Я піду до неї, — думав він, ходячи по студії, — але тільки для того, щоб сказати їй правду в очі, щоб покінчити з цим раз і назавжди. Якщо вона гадає, ніби мене можна морочити, то помиляється. Вона не знає, що я коли схочу, стаю твердий, мов граніт».
Бідолашний маестро! Тим часом як в одному куточку його мозку формувалися горді фрази «гранітного чоловіка», в іншому — солодкий облудний голос наспівував:
«Іди негайно — користайся нагодою. Мабуть, вона вже кається, що відштовхнула тебе. Вона чекає на тебе і буде твоєю».
І художник, охоплений нетерплячкою, помчав до графині. Та нічого це змінилося. Вона стала ласкаво йому докоряти. Чому він так довго не приходив? Хіба не знає, як вона його любить? Після тієї розмови в Монклоа вона ніяк не могла заспокоїтись, гадаючи, що він образився. Й отак за розмовами вони просиділи години дві у кімнаті, що була графині за кабінет, аж поки пополудні почали сходитися її поважні друзі, постійне товариство німих обожнювачів, а останнім з’явився Монтеверде з безтурботним спокоєм коханця, якому ніхто не загрожує.