Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— О, я можу й краще. Я можу відвезти вас прямо туди, де вони мешкають.

Роланд перекидав м’ячик з руки в руку. Але враз перестав і похитав головою.

— Ні. Ти вирушиш в іншому напрямку.

— Куди?

— Куди завгодно, де ти будеш у безпеці, — сказав Роланд. — Куди саме, я не хочу знати. Ні я, ні він.

— Їй-богу. Не скажу, ніби мені не подобається.

— Це не має значення. Час спливає, — підсумував Роланд, а тоді: — Ти маєш картомобіль?

Каллем на мить остовпів, та враз усміхнувся.

— Атож, маю я і картомобіль, і вантажомобіль. Запакований на всі сто.

Останнє слово в нього прозвучало як стооо.

— Тоді одним ти поїдеш поперед нас туди, де на Діміті-роуд живе Тауер, а Едді… — Роланд на мить зупинився. — Едді, ти ще не забув, як кермувати?

— Роланде, ти мене ображаєш.

Роланд ніколи, навіть в найкращі свої часи, не відзначався великим почуттям гумору, тож і тепер не посміхнувся. Натомість він обернувся до їхнього янгола-рятівника — їхнього дан-тете, до якого їх привело ка.

— Тільки-но ми знайдемо Тауера, ти, Джоне, поїдеш собі далі. У будь-якому напрямку, що не буде нашим. Зроби собі відпустку, назвемо це так. Двох днів вистачить, а тоді можеш повертатися до своїх справ.

Роланд сподівався, що свої справи в Іст-Стоунгемі вони завершать ще до смерку, але боявся наврочити, тож не згадав це й словом.

— Ви мабуть не зрозуміли, що зараз у мене саме сезон, — сказав Каллем, протягуючи руки до Роланда, і той перекинув йому м’яч. — Мені потрібно пофарбувати елінг… Гонт на сараї де-не-де поміняти…

— Якщо ти залишишся з нами, — промовив Роланд, — навряд чи ще колись тобі доведеться крити якийсь дах.

Каллем скинув очима на Роланда, оцінюючи серйозність того, і побачене йому не вельми сподобалося.

Тим часом Едді знову почав загадуватися питанням, чи бачив коли-небудь Роланд на власні очі Тауера, чи дійсно ні. І тепер зрозумів, що перша його відповідь на це питання була неправильною — Роланд таки бачив Тауера.

Звісно, що бачив. Це ж саме Роланд затягнув шафу з першими виданнями до Печери дверей. Роланд дивився прямо на нього. Можливо, бачив він усе у дещо спотвореному вигляді, але…

Низка думок розпорошилася, проте за неминучими законами асоціацій Едді подумки повернувся до коштовних книжок Тауера, до таких раритетів, як «Доґан» Бенджаміна Слайтмена-молодшого та «Салемз-Лот» Стівена Кінга.

— Зараз, я тільки ключі візьму, і вирушаємо, — сказав Каллем, але Едді затримав його вигуком:

— Зачекайте.

Каллем кинув на нього запитальний погляд.

— Гадаю, ми маємо ще дещо обговорити. — І він простягнув руки, показуючи, що чекає на м’яч.

— Едді, в нас обмаль часу, — нагадав Роланд.

— Я знаю, — відповів Едді. «Либонь, краще за тебе, бо це для моєї жінки збігають останні хвилини». — Якби моя воля, залишив би Тауера, цього старого засранця, Джекові, а сам би намагався дістатися Сюзанни. Але цього не дозволить робити ка. Оте твоє чортове ка.