Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
— Ми мусимо…
— Стули пельку.
Він ніколи в житті не сказав би такого Роланду, але зараз ці слова самі собою зірвалися в нього з язика, і він не відчував бажання вибачитись. Едді почув у себе в голові відголосок пісні Кальї: Комала-ком-гай, балачці ще не край.
— Що ти маєш на увазі? — спитав Каллем.
— Чоловік на ім’я Стівен Кінг. Тобі відоме це ім’я?
І по очах Каллема Едді побачив, що той щось знає.
ТРИ
— Едді, — промовив Роланд таким непевним тоном, якого юнак ніколи до того від нього не чув. (Він розгублений не менш за мене.) Невтішна думка. — Андоліні, либонь, усе ще шукає нас. Гірше того, оскільки ми прослизнули йому крізь пальці, він зараз може шукати Тауера… А Тауер, як досить ясно дав нам зрозуміти сей Каллем, усе зробив для того, щоб його можна було легко відшукати.
— Послухай-но мене, — відповів Едді. — Зараз я покладаюся на інтуїцію, але не лише на неї. Ми знаємо Бена Слайтмена, людину, що написала книгу в іншому світі. Світі Тауера. У цьому світі. Й іншу людину ми знаємо, Доналда Каллагена, котрий виявився персонажем книжки з іншого світу. Знову ж таки, саме цього світу.
Каллем кинув йому м’яч, і Едді навкидь переадресував його Роланду. Стрілець легко вловив м’яча.
— Може, мені б це й не здалося аж таким важливим, якби на нашому шляху повсякчас не з’являлися книжки, згоден? «Доґан», «Чарівник Країни Оз», «Чарлі Чух-Чух». Навіть Джейків випускний твір. А тепер ось ще й «Салемз-Лот». Гадаю, якщо цей Стівен Кінг реальна людина…
— О, тут нема сумнівів, він людина реальна, — сказав Каллем і зиркнув у вікно на озеро Ківейдін, на протилежному березі якого не вгавали сирени. На стовп диму, що, розсіюючись, запаскуджував гидотними мазками небесну синяву. Тоді він склав долоні, просячи собі м’яч. Роланд кинув його так, що той пролетів плавною дугою, ледь не черкнувши в апогеї об стелю. — До того ж я читав цю книгу, про яку ви говорите. Їздив по неї до великого міста, у «Букленд». Як на мене, книжка класна.
— Там йдеться про вампірів.
— Атож, я чув, як він по радіо розповідав, що ідею вичепив з «Дракули».
— Ви чули письменника по радіо, — промовив Едді. Ним знову опанувало те саме відчуття задзеркалля, падіння крізь кролячу нору, польоту верхи на кометі, і він намагався покласти це на дію перкодану. Але зась. Раптом він сам собі здався нереальним, напівпрозорою тінню, тонким… ну, таким тонким, як сторінка в якійсь книжці. Марним було усвідомлення того, що світ влітку 1977-го на цьому часовому промені здавався реальнішим за все де й коли, включно з його власним. І відчуття це було цілковито суб’єктивним, хіба ні? Якщо почати докопуватися конкретно, звідки хтось може знати, що він не персонаж вигаданої письменником історії, або хвилинна думка в голові якогось чма, що їде собі в автобусі, чи мимолітна порошинка в оці Бога? Навіть просто замислитися про це — божевілля, а якщо не перестати про це думати, можна точно з’їхати з глузду.
А проте…
«Ключі — моя спеціалізація», — подумав Едді, а тоді:
— Ключ — це Кінг, тобто Король, хіба ні? Калья-Каллаген. Багряний Король — Стівен Кінг. Може, Стівен Кінг — Багряний Король цього світу?
Роланд змирився. Едді був певен, це йому далося важко, але ж Роланд якраз і спеціалізувався на важких проблемах.
— Якщо маєш якісь питання, давай, кажи, — і Роланд зробив правою рукою жест, ніби крутить заводну ручку.
— Роланде, я навіть не знаю, з чого розпочати. Думки в мене такі глобальні… вони такі… прямо не знаю, мене самого вони лякають…
— Спробуй якомога простіше, — Роланд прийняв м’яч, перекинутий йому Едді, але видно було, що ця гра його вже дістала. — Нам дійсно час уже вирушати.
Едді чудово це розумів. Він міг би поставити свої запитання дорогою, якби вони разом поїхали однією машиною. Але ж так не вийде, бо Роланд ніколи не кермував автомобілем, що унеможливлювало для Едді й Каллема їзду в одній машині.
— Добре, — сказав Едді. — Хто він такий? Почнемо з цього. Хто такий Стівен Кінг?
— Письменник, — відповів Каллем, кинувши на Едді погляд, у якому читалося: чи ти здурів, синку? Живе зі своєю родиною у Бриджтоні.[51] Доволі гарна людина, як я чув.
— Далеко звідси цей Бриджтон?
— Ну… десь миль двадцять, двадцять п’ять.
51
Бриджтон — місто (близько 5 тис. мешканців) в окрузі Камберленд, штат Мен.