Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»
- Автор: Єфіменко Геннадій, Примаченко Яна
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-1685-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»». Краткое содержание книги:
• Національна політика більшовиків як засіб відродження імперії
• Казус Кривдонбасу: довкола справжніх обставин появи та зникнення ДКР
• Голодомор як закономірний результат більшовицької політики та особливості формування ілюзій в Україні в постголодоморні 1933—1938 рр.
• Більшовицькі «запаморочення від успіхів» та методи їх лікування
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Така політика суперечила усталеним серед комуністів уявленням про соціалізм/комунізм. Але і в цьому випадку Сталіну вдалося вивернутися. За слушним висновком Станіслава Кульчицького, «Кремль опинився перед вибором: або визнати неможливою побудову соціалізму в тому вигляді, як його уявляли К. Маркс і В. Ленін, або змінити точку зору на соціалізм, як це запропонував Ленін на схилі життя. Сталін обрав другий варіант і оголосив соціалізмом той штучний лад, який більшовики встигли створити за час проведення двох комуністичних штурмів 1919—1920 рр. і 1929—1932 рр.».
У Кремлі усвідомили, що реальні зусилля варто зосередити на індустріалізації та зміцненні влади. Та спочатку треба було подолати катастрофічні наслідки другого комуністичного штурму, і насамперед ті з них, які реально загрожували владі Сталіна. Йдеться про вже згадані антикремлівський настрої, в тому числі і в середовищі прорадянськи налаштованої частини суспільства, які загрожували перетворитися на рух проти Кремля. Не менш важливим було і подолання зневіри відданих справі комунізму діячів. Оскільки замовчувати катастрофу на селі, яка стала очевидною ще до Голодомору, було неможливо, то потрібно було знайти ще й цапа-відбувайла.
Власне, саме на ці завдання і було спрямоване конструювання Голодомору. Підстави його виникнення не мали нічого спільного із зумовленими природними обставинами голодуваннями дореволюційного періоду. Мало того, механізм виникнення Голодомору мав кардинальні відмінності від голоду весни 1932 р., коли, за оцінками демографів, від голодної смерті в Україні померло близько 200 тис. осіб. Але при цьому голод і смертність від нього самі по собі не були метою влади. Головним її завданням було здобуття необхідних ресурсів, а смертність від голоду була жахливим побічним наслідком. Про це свідчать, зокрема, дії влади після усвідомлення створеної ситуації голодної смерті — вона намагалася пом'якшити голод. Інакше кажучи, голод весни 1932 р. став наслідком комуністичних методів господарювання і, зокрема, провальної сільськогосподарської кампанії.
Механізм Голодомору був засадниче іншим. Примусові хлібозаготівлі, які, зрозуміло, здійснювалися і в другій половині 1932 р. були лише першим і вже доволі звичним для селян кроком влади. Головне було далі. На початку 1933 р., після датованої 1 січня телеграми Сталіна, у межах усієї України була здійснена спецоперація з вилучення у селян усього продовольства. Підкреслимо, усього, а не лише товарного продовольства, яке тим чи іншим чином могло бути спрямоване на задоволення потреб міста чи на експорт. Доходило до того, що в так званих «боржників», тобто селян з колгоспів, які не виконали плану, забирали кашу, яка варилася у горщику, вже не кажучи про сушені фрукти, буряки, гарбузи та іншу городину. Спеціальні бригади проводили подвірні обшуки, вишукували заховане продовольство і вилучали все до останньої зернини чи бурячини. Попереднє «тестування» такого виду репресій відбулося у низці населених пунктів України наприкінці листопада — у грудні 1932 р. Насамперед це стосувалося сіл, поставлених на «чорну дошку».
Щоб українські селяни не могли врятуватися у містах чи сусідніх республіках, було виставлено озброєні загони. Якщо комусь вдавалося прорватися за межі України і здобути продовольство, то його конфісковували на зворотному шляху на кордоні. Було заборонено будь-що повідомляти про голод. Інакше кажучи, була штучно створена ситуації масової смертності від голоду, тобто це була пряма каральна акція більшовицької влади.
Лише наприкінці лютого — на початку березня найбільш лояльних до влади та таких, що зберегли фізичну можливість працювати колгоспників почали підгодовувати — потрібно було думати про посівну кампанію. Враховуючи ту обставину, що провину за Голодомор Кремль звалив на «українських націоналістів», а також передісторію цього злочину, можна із впевненістю стверджувати, що Голодомор був спрямований на українську політичну націю. Це було попередження, виховання та покарання українського народу, акт помсти йому з боку Кремля.
Помста за «вбиту мрію» — дворазовий (у 1919—1920 та 1929—1932 рр.) крах сподівань на втілення комунізму/соціалізму та за вимушений дозвіл на функціонування товарних відносин між містом і селом.
Попередження можливого виступу республіки проти Сталіна та гіпотетично можливого відокремлення України від СРСР.
Виховання потрібного владі ставлення українського селянства до «праці на пана», тобто у радгоспах і фактично державних колгоспах.
Покарання частини компартійно-радянської номенклатури за вияви співчуття українському народу та сумніви у правильності політики Кремля.
Незворотні втрати від цього злочину комуністів, за зваженими оцінками демографів та істориків, становлять 3,9 млн осіб.
Щойно сталінська держава скоїла вбивство голодом, її вождь розпочав підготовку іншого — на кого б звалити провину за катастрофу. Сталін апріорі не був українофобом; але він був неперевершеним майстром превентивних репресій. Датовані 1933 — початком 1934 р. репресії проти національно налаштованих комуністів та формальне визнання (за особистою вказівкою генсека ВКП(б)) «українського націоналізму» головною небезпекою в національному питанні чітко продемонстрували, у кому та в чому Сталін вбачав на той час небезпеку для себе в Україні.
Відмова від намірів продовжити комуністичний штурм, що ознаменувалася вже згаданим рішенням ЦК ВКП(б) від 19 січня про фактичне повернення до фіксованого податку в сільськогосподарському виробництві, в Україні супроводжувалася потужною агітаційно-пропагандистською кампанією, у ході якої в усіх негараздах українського села були звинувачені «українські націоналісти». Це мало остаточно унеможливити поєднання національного та соціального у той час і звести до мінімуму появу такої можливості у майбутньому. Відбулася зміна і в національно-культурній політиці в Україні.
Зміна в ставленні до мовної українізації була формалізована постановами ЦК ВКП(б) від 14 та 15 грудня. У цих документах наголошувалося на потребі ЦК КП(б)У та РНК УСРР звернути серйозну увагу на правильне втілення українізації, усунути механічне здійснення її в Україні, а українізація за межами радянської України скасовувалася. За безпосереднього наполягання Й. Сталіна українізація, в тому числі і мовна, була розділена на «петлюрівську» (ворожу) та «більшовицьку». Тобто, попри репресії проти української інтелігенції, зміну правопису, пошук «петлюрівських українізаторів» тощо, від мовної українізації як однієї із засад національної політики Кремль не відмовився. Далися взнаки модернізаційні завдання, які без виконання згаданої вище настанови Й. Сталіна «розвивати культурно» неросійські народи виконати було неможливо. Та й контроль навіть над частково знищеним селом формальна відмова від політики українізації відчутно послабила б.
Наскільки для ЦК ВКП(б) було важливо взяти під цілковитий контроль село, свідчить і те, що з кінця січня до 15 жовтня 1933 р., згідно зі звітом ЦК КП(б)У, у колгоспи УСРР було послано з міських та районних центрів, за неповними даними, 15 929 комуністів, причому 95 % їх використовувалося на посадах секретарів партосередків та парторгів колгоспів і бригад. Оскільки нові керівники приїжджали переважно з Росії або з великих промислових міст України, то навіть про розуміння ними української мови, не кажучи вже про вільне володіння нею чи шанування української культури, досить часто говорити не доводилося. Поширеною була ситуація, коли абсолютна більшість комуністів у партосередках були українці, але оскільки надісланий до них парторг не знав української мови, то вся робота велася російською мовою.