Повна академічна збірка творів

48 Ідеться про історію Агари та Сарри (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 16, 21). Сковорода підкреслював, що ім'я Сарриного сина Ісаака означає "сміх". Див. прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

49 Софіст (гр. оскрюхцс,) - "мудрець, знавець". Софістами називали давньогрецьких риторів та філософів Ѵ-ІѴ ст. до н. е. (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік, Лікофрон та інші), які обстоювали ідею цілковитої відносності людського знання, послуговуючись, зокрема, усілякими логічними парадоксами. Див. також прим. 107 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

50 Ідеться про Божу заборону їсти м'ясо нечистих тварин: "І свині, бо вона має розділені ратиці, і має ратиці роздвоєні розривом, та жуйки не жує, - нечиста вона для вас" (Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 7). Софісти названі тут "свинями" тому, що вони аж ніяк не прагли до єдності слова й життя, практикуючи їхню "роздвоєність". Це був традиційний, від часів античності, закид на адресу прибічників розподілу теоретичних настанов та життєвої практики [див.: АдоП. Что такое античная философия? - Москва, 1999. - С. 190-191].

51 У старій Україні єство філософії було заведено окреслювати вслід за «Діалектикою» Івана Дамаскина: "Философия єсть познаниє истотности... Философия єсть познаниє божественних и человѣческих вещей. Философия єсть размишлениє о смертй... Философия єсть уподоблениє Боїу... Философия єсть наука над науками... Философия єсть любов мудрости..." [Йоана Дамаскина діалектика, або логіка// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 126; пор.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Пер. з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 236]. Це окреслення було знане в Україні ще за старокиївської доби [див.: БичваровМ.Д. Константин Кирил Філософ і філософська думка Київської Русі// Філософська думка. - 1980. - № 3. - С. 88-89] і вважалося за взірцеве також у києво-могилянській традиції [див., наприклад: Кониський Г. Загальна філософія, поділена на чотири відділи, включає логіку, метафізику, фізику й етику [вступ] // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 44]. Слід сказати, що наші барокові письменники з-посеред шести "толкованій" філософії, що їх подав Дамаскин, особливо полюбляли третє та шосте. Вони тлумачили філософію найперше як "память смертную" (досить пригадати «Вечерю душевную» Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 116 (зв.) (друга пагін.), 121 (зв.) (друга пагін.)] чи «Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста» Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 39 (зв.)]) або ж як "мудрость, любленіє мудрости, любомудріє" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 469]. Про те, що мудрий чоловік має розмовляти найперше із самим собою, засвідчуючи тим самим власну самодостатність, не раз говорили стародавні філософи, починаючи з Геракліта Ефеського (В 101: "Я питав самого себе"). У діалозі Платона «Теетет» (189е) Сократ подає таке тлумачення слова "мислити": "Я називаю так розмисл, який душа веде сама із собою про те, що вона спостерігає... Мислячи, вона робить не що інше, як розмірковує, сама себе питаючи й відповідаючи, стверджуючи й заперечуючи" [Платон. Собрание сочинений: В 4 т. - Москва, 1993. - Т. 2. - С. 249]. Так само й Епіктет в одній з діатриб казав таке: "Як Зевес спілкується сам із собою, знаходить спокій у самому собі..., так і ми повинні вміти розмовляти із собою, не потребуючи для цього когось іншого" [Беседы Эпиктета. - Москва, 1997. - С. 175]. А найближчим джерелом, з якого міг узяти цей концепт Сковорода, є, мабуть, слова Антисфена Афінського (бл. 444-366 pp. до н. е.) у викладі Діогена Лаерція (VI, 6): "На запитання, що дала йому філософія, він відповів: 'Уміння розмовляти із самим собою'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 236].