Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Ґолемова голова знову обернулася до панни Любесерце.
— В захваті? — спитав Анґхаммарад.
Вона зітхнула.
— І знову не те, пане Мокр. Це не краще за «нудно». Найкращий відповідник, який спадає мені на думку, — це «ви будете задоволені потребою виконувати приписи».
— Так, — погодився ґолем. — Повідомлення Повинні Доставлятися. Це Записано В Моєму Чемі[36].
— Ідеться про сувій з поведінковими інструкціями, який є в голові у кожного ґолема, — пояснила панна Любесерце. — Тільки у випадку Анґхаммарада це глиняна табличка. За тих часів паперу ще не винайшли.
— Ви справді доставляли повідомлення королів? — спитав Шеляг.
— Багатьох Королів, — відповів Анґхаммарад. — Багатьох Імперій. Багатьох Богів. Багатьох Богів. Усі Зникли. Зникає Все.
Ґолемів голос поглибшав, ніби він декламував напам’ять.
— Ні Злива, Ні Буран, Ні Потойбічна Тьма Не Спинять Справу Цих Священних Посланців. Не Питайте Нас Про Шаблезубих Тигрів, Смоляні Ями, Величезних Зубатих Зелених Потвор Чи Про Богиню Кзоль.
— У вас уже тоді були величезні зубаті зелені потвори? — здивувався Тропс.
— Більші. Зубатіші. І Зеленіші, — прогуркотів ґолем.
— А що за богиня Кзоль?
— Не Питайте.
Запала сповнена роздумів тиша. Мокр знав, як її перервати.
— То ви вирішите, чи він листоноша? — вкрадливо поцікавився він.
Листоноші ненадовго збилися докупи, а потім Шеляг знову обернувся до Мокра.
— Та це півтора листоноші, пане Губперук. Звідки ж ми знали. Хлопці кажуть... ну, що це буде честь, мій пане, честь працювати з ним. Тобто це як... як історія, мій пане. Це як... словом, отаке.
— А я завжди казав, що наш Орден має давню історію, правда ж? — промовив Джиммі Тропс, сяючи від гордості. — Листоноші були вже на початку часів! Та коли в інших таємних товариствах почують, що один з наших членів має такий вік, вони всі позеленіють, як... як...
— Як величезні зубаті потвори? — припустив Мокр.
— Точняк! І до його компанії теж нема питань, якщо виконуватимуть накази, — щедро пообіцяв Шеляг.
— Дякую, панове, — проголосив Мокр. — Тепер лишається тільки... — він кивнув Стенлі, який підняв у руках дві великі бляшанки з лазуровою фарбою, — забезпечити їх уніформою.
За загальною згодою Анґхаммарад отримав звання «най-найстаршого листоноші». Це видавалося... чесним.
За пів години, все ще липкі від фарби, ґолеми вийшли на вулиці — кожен у супроводі листоноші-людини. Мокр дивився, як услід їм обертаються перехожі. Лазур сяяла в променях пообіднього сонця, крім того, Стенлі, благослови його боги, знайшов десь і невеличкого горщика із золотою фарбою. Чесно кажучи, ґолеми справляли неабияке враження. Вони мали блискучий вигляд.
Людям потрібні видовища. Дайте їм видовище, і, якою б не була ваша мета, її вже наполовину досягнуто.
Голос за його спиною промовив:
— «Листоноша приходить, як вовк до овечих загонів / Синє й золото сяють у барвах його легіонів...»
На секунду, буквально на мить, Мокр подумав: вона все знає, вона мене викрила. Не знаю як, але викрила. Та тут тверезий розум узяв гору. Він обернувся до панни Любесерце.
— У дитинстві я думав, що «легіон» — це якийсь елемент обладунків, — усміхаючись, сказав він. — Я уявляв, як солдати сидять цілу ніч і його полірують.
— Мило, — сказала панна Любесерце, припалюючи сигарету. — Значить, я приведу решту ґолемів, як тільки зможу. Звичайно, можуть виникнути проблеми. Втім, Сторожа буде на вашому боці. У Сторожі служить вільний ґолем, і вони йому досить симпатизують, та й у Сторожі не так важливо, хто ти, бо командор Ваймз у будь-якому разі подбає про те, щоб ти до мозку кісток став поліціянтом. Це найцинічніший виродок з усіх, хто ходить під сонцем.
— Тобто ви вважаєте його циніком? — спитав Мокр.
— Так, — відповіла вона, видихаючи дим. — Як ви цілком правильно підозрюєте, це практично експертна думка. Між іншим, дякую вам за те, що винайняли хлопців. Не впевнена, що вони розуміють слово «подобатися», але їм справді подобається працювати. А Помпа № 19, схоже, відчуває до вас певну повагу.
— Дякую.
— Особисто я думаю, що ви пройдисвіт.
— Не здивований.
О боги, панна Любесерце була міцним горішком. Йому доводилося й раніше стикатися з жінками, непідвладними його чарам, але вони були просто низенькими пагорбами, як порівняти з крижаними висотами гори на ім’я Любесерце. Це вона навмисно. Так має бути. Це гра. Так має бути.
36
В оригіналі «chem»; з одного боку, це традиційне англомовне скорочення для слова «хімічний», а з іншого — прозорий натяк на (мікро)чіп, недарма ж самі ґолеми у Пратчетта уподібнюються роботам (див. примітку на с. 33). — Прим. пер.