Єретики Дюни

Заняття у тренувальній залі не-кулі затяглося. Дункан, вправляючись у рухомій клітці, затявся, що тренування триватиме, доки його нове тіло не засвоїть сімох центральних наборів бойових реакцій на атаку з восьми позицій. Його зелений комбінезон потемнів від поту. Цей один урок зайняв два­дцять днів!

Теґ знав древню традицію, яку оживив тут Дункан, але під іншими назвами та в іншій послідовності. Не минуло й п’яти днів тренування, як Теґ засумнівався у вищості сучасної методики. Тепер був переконаний, що Дункан творить щось цілковито нове, перемішуючи старі вміння із завченими у Твердині.

Теґ сидів біля своєї контрольної консолі — водночас і як спостерігач, і як учасник. Консолі, що під час цього тренування керували небезпечними тіньовими силами, вимагали від Теґа ментального регулювання, та зараз вони здавалися йому знайомими, він вів атаку легко й часто з натхненням.

Люцілла, повільно закипаючи, час від часу заглядала до зали. Стежила, тоді мовчки виходила. Теґ не знав, що Дункан робить із імпринтеркою, але відчував, як пробуджений гхола грається зі своєю спокусницею, затягуючи гру. Здогадувався, що вона не дозволить довго цьому тривати, та це не входило до його сфери обов’язків. Дункан не був уже «надто молодим» для імпринтерки. В юному тілі приховувався зрілий чоловічий розум, що мав досить досвіду для власних рішень.

Дункан і Теґ провели тут увесь ранок лише з однією перервою. Теґа гриз голод, але він не хотів зупиняти заняття. Дунканові вміння здійнялися сьогодні на новий рівень, і він удосконалювався й далі.

Теґ, сидячи в нерухомій консольній клітці, розгорнув сили нападу в комплексному маневрі, вдаряючи зліва, справа та зверху.

Арсенал Харконненів містив силу-силенну екзотичної зброї та тренувальних інструментів, частина з них була відома Теґові лише з історичних записів. Зате Дункан знав їх усіх так добре, що Теґа це захоплювало. Мисливці-шукачі, налаштовані на пробивання силового щита, були частиною тіньової системи, яку вони зараз використовували.

— Вони автоматично вповільнюються, щоб пройти крізь щит, — пояснив Дункан своїм молодечо-старим голосом. — Надто швидкий удар щит, звісно, відіб’є.

— Щити цього типу майже вийшли з моди, — прокоментував Теґ. — У кількох суспільствах вони ще втрималися як різновид спорту, та в інших…

Дункан із блискавичною швидкістю виконав рипосту, яка скинула на підлогу трьох мисливців-шукачів, так їх ушкодивши, що для ремонту знадобилися б послуги техслужб не-кулі. Він знерухомив клітку і призупинив систему, перевівши її на холостий хід, а сам підійшов до Теґа. Дихав глибоко, проте легко. Дивлячись повз Теґа, Дункан усміхнувся і кивнув. Теґ обернувся, але побачив лише край Люціллиної сукні — сама вона вже їх покинула.

— Це наче поєдинок, — зауважив Дункан. — Вона намагається пробитися крізь мій захист, а я контратакую.

— Будь обережним, — промовив Теґ. — Вона повна Превелебна Мати.

— Я знав кількох таких свого часу, башаре.

Теґ укотре почувся розгубленим. Його попереджали, що йому доведеться пристосуватися до цього іншого Дункана Айдаго, та він не повністю розумів постійні ментальні вимоги такого пристосування. Вираз Дунканових очей цієї миті викликав неспокій.

— Наші ролі дещо змінилися, башаре, — сказав Дункан. Підняв з підлоги рушник, обтер обличчя.

— Я не певний, чи зможу ще чогось тебе навчити, — зізнався Теґ. А все ж хотів, щоб Дункан сприйняв усерйоз його попере­дження щодо Люцілли. Невже Дункан уявляв, що Превелебні Матері тих древніх часів були точнісінько такими ж, як теперішні жінки? Теґ вважав, що це малоймовірно. Сестринство, як і все живе, постійно розвивалося та змінювалося.

Для Теґа було очевидним, що Дункан ухвалив рішення про своє місце в комбінаціях Тарази. Дункан не просто чекав свого часу. Тренував своє тіло, щоб сягнути вершини, яку вибрав сам, і зробив власне судження щодо Бене Ґессерит.

«Зробив це судження на основі недостатніх даних», — подумав Теґ.

Дункан дав рушнику впасти і якусь мить придивлявся до нього.

— Дозволь мені самому вирішувати, чого ти можеш навчити мене, башаре.

Обернувся і, примруживши очі, глянув на Теґа, що сидів у клітці.

Теґ глибоко вдихнув. Почув слабкий запах озону, що струменів із цього незносимого Харконненівського обладнання, яке цокотіло собі, чекаючи у повній готовності повернення Дункана до дій. Та все перебивав гіркуватий запах поту гхоли.

Дункан чхнув.

Теґ принюхався, розпізнаючи всюдисущу куряву, підняту їхніми рухами. Інколи її легше було відчути на смак, ніж нюхом. Лужний смак. Над усім здіймався запах освіжувачів повітря і регенераторів кисню. У систему вбудовано аромат, виразно квітковий, але Теґ не міг розпізнати квітів. За місяць їхнього перебування тут куля набралася ще й людських запахів, що повільно додавалися до первісного набору — поту, кухні, повторно використовуваних відходів. Ці останні мали надокучливий запах, якого ніяк не вдавалося остаточно позбутися. Чомусь ці нагадування про їхню присутність здавалися Теґові дивно образливими. Він помічав, що принюхується і прислухається, чи не вторгнувся хтось чужий, шукає чогось ще, крім відлуння їхніх кроків і приглушеного металічного брязкання з кухні.