Єретики Дюни

Чи знав Вафф, що на це спроможні тільки могутні сили, такі як релігії?

«Ми дісталися коріння твоєї одержимості, Ваффе! Вона не надто відрізняється від дечого, створеного нами самими. Знаємо, як маніпулювати такими речами для власної мети».

У свідомості Одраде палало Таразине повідомлення: «План тлейлаксу прозорий: возвеличення. Людський Усесвіт мусить бути перетворений на тлейлаксанський Усесвіт. Вони не можуть сподіватися здобути таку мету без допомоги Розсіяння. Отже…»

Годі було заперечити міркування Матері Настоятельки. З цим погодилася навіть опозиція, та глибока схизма, що загрожувала Сестринству розколом. Та думка про людські маси в Розсіянні, їхню чисельність, що наростала по експоненті, викликала в Одраде почуття розпачу.

«Нас так мало порівняно з ними».

Шіана схилилася, підняла камінець. Якусь мить придивлялася до нього, а тоді метнула в огорожу поруч із ними. Камінець пролетів крізь вічка, не торкаючись сітки.

Одраде зібралася з силами, щоб міцніше себе опанувати. Звуки їхніх кроків по надмах піску, що засипав цю маловживану дорогу, зненацька здалися надто гучними. При кінці цієї вузької дороги, за двісті чи й менше кроків перед ними, лежала крута гребля, що вела через кільцевий канат і захисний рів довкола Дар-ес-Балята.

— Я роблю, що ти наказала, Мати, — заговорила Шіана. — Та й досі не знаю навіщо.

«Бо це тигель, в якому ми випробовуємо Ваффа, а за його посередництвом переформовуємо тлейлаксу!»

— Це демонстрація, — промовила Одраде.

Це була правда. Не вся правда, але достатня її частина.

Шіана йшла, опустивши голову й пильно дивлячись, куди ступає. «Вона завжди так підходила до свого Шайтана? — міркувала Одраде. — Обдумано та відсторонено?»

Одраде почула над собою тихе лопотіння. Це летіли сторожові орнітоптери. Трималися на відстані, але багато очей стежило за цією демонстрацією.

— Я затанцюю, — сказала Шіана. — Це зазвичай прикликає великого.

Одраде відчула, що її серцебиття прискорилося. Чи коритиметься той «великий» Шіані, попри присутність двох її супутників?

«Це самогубче божевілля!»

Та це слід було зробити: розпорядження Тарази.

Одраде глянула на огороджений склад прянощів біля них. Місце здавалося дивно знайомим. Більше ніж дежавю. Внутрішня впевненість, передана їй Іншими Пам’ятями, сповіщала, що це місце майже не змінилося від древніх часів. Конструкція баків для прянощів на цьому дворищі була такою ж старою, як Ракіс: овальні контейнери на високих ніжках, металево-пласкляні комахи чекають на ногах-ходулях, щоб кинутися на здобич. Вона здогадувалася, що це підсвідоме послання первісних проєктантів: меланж — це і благо, і отрута.

Під баками розкинулося піщане пустище, де не сміла виткнутися жодна рослина. Лише глинобитні будівлі, амебоподібний виступ Дар-ес-Балята, що майже сягав краю каната. Довго приховувана не-куля Тирана дала життя релігійній спільноті, яка прикривала більшу частину своєї діяльності за безвіконними стінами та під землею.

«Таємна робота наших несвідомих прагнень!»

Шіана заговорила знову:

— Туек змінився.

Одраде побачила, що Ваффова голова різко шарпнулася вгору. Він почув. Чи можемо ми приховати щось від посланниці Пророка?

«Надто багато людей уже знає, що під личиною Туека чаїться лицепляс», — подумала Одраде. Священнича кліка, звичайно, вірила, що наставила на тлейлаксу досить сітей, аби піймати не лише Бене Тлейлакс, а й Сестринство.

Одраде відчула гризький запах хімікатів, які використовували для знищення диких рослин на дворищі складу прянощів. Ці запахи повернули її до дійсності. Не сміла давати собі волю, пускаючись у ментальні мандри! Сестринство легко могло потрапити у власну пастку.

Шіана спотикнулася і тихо скрикнула, більше від роздратування, ніж від болю. Вафф різко повернув голову і глянув на Шіану, тоді знову перевів увагу на дорогу. Побачив, що дитина просто спіткнулася на нерівній поверхні дороги. Навіяний пісок приховував місця розколин.

Але ельфійська гребля перед ними здавалася непошкодженою. Не настільки міцною, щоб витримати одного з потомків Пророка, та цілком достатньою, аби благальник міг перейти нею до пустелі.

Вафф думав про себе переважно як про благальника.

«Приходжу як жебрак до землі Твого Посланця, Господи».

Він мав підозри щодо Одраде. Превелебна Мати привела його сюди, аби вичерпати його знання, перш ніж убити. Та з Божою поміччю він ще може її здивувати. Знав, що його тіло невразливе на Іксіанський Зонд, хоч вона, вочевидь, не мала при собі такого громіздкого знаряддя. Проте Ваффа заспокоїло не це, а сила власної волі та віра в Боже милосердя.