Єретики Дюни

Звуки ’топтера вгорі ставали дедалі гучнішими.

— Слухайте! — покликала Шіана, не припиняючи танцю.

Вона привертала їхню увагу не до ’топтерів. Одраде обернула голову, щоб обома вухами чути новий звук, який вривався у їхній лабіринт із перекинутих каменів.

Приглушений піском звук сичання, що видобувався з-під землі, наростав зі швидкістю, яка шокувала. Він ніс із собою спеку. Вітер, що вихором кружляв у скельній алеї, помітно потеплішав. Сичання переросло в гучне ревіння. Зненацька над дюною, просто над Шіаною, здійнялася гігантська паща — роззявлена, обрамлена кристалами.

— Шайтане! — гукнула Шіана, не збиваючись із танцювального ритму. — Я тут, Шайтане!

Вибравшись на дюну, черв скерував пащу вниз, у напрямку Шіани. Довкола її стоп каскадами посипався пісок, змусивши дівчину припинити танець. Корицевий запах наповнив скельну ущелину. Черв зупинився над ними.

— Посланець Божий, — видихнув Вафф.

Тепло висушило піт на відкритих частинах обличчя Одраде і змусило ізоляцію дистикоста помітно напучнявіти. Вона глибоко вдихнула, розбираючи складники цієї корицевої атаки. Повітря довкола них було різким од озону і швидко збагачувалося киснем. Напруживши чуття до повної готовності, Одраде нагромаджувала враження.

«На випадок, якщо вцілію», — подумала вона.

Так, це були цінні дані. Може, настане день, коли ними скористаються інші.

Шіана відступила з надмуханого піску на відкриту скельну поверхню. Відновила танець, рухаючись несамовитіше, стріпуючи головою при кожному оберті. Волосся шмагало її по обличчі, і щоразу, обертаючись лицем до черва, вона скрикувала: «Шайтан!»

Делікатно, наче дитя на незнайомій території, черв знову рушив уперед. Переповз через вершину дюни, звиваючись, спустився на відкритий камінь і продемонстрував палючу пащу трохи вище Шіани, за два кроки від неї.

Коли він зупинився, Одраде усвідомила, що всередині черва гуде, як у глибині печі. Не зводила погляду з відблисків мерехтливого жовтогарячого полум’я в цьому створінні. Це була печера таємничого вогню.

Шіана припинила танець. Стиснула кулаки, опустила руки по боках і глянула на монстра, якого покликала.

Одраде глибоко й розмірено дихала, контролюючи кожен рух як Превелебна Мати, що збирає всі свої сили. Якщо це кінець, то що ж — вона виконала Таразин наказ. Нехай Мати Настоятелька довідається все, що їй потрібно, від спостерігачів там, угорі.

— Вітаю, Шайтане, — сказала Шіана. — Я привела з собою Превелебну Матір і чоловіка-тлейлаксу.

Вафф опустився навколішки й уклонився.

Одраде прослизнула повз нього і стала поруч із Шіаною.

Шіана глибоко дихала. Її обличчя покрилося рум’янцем.

Одраде відчула, як цокають їхні перенапружені дистикости. Гаряче, насичене корицею повітря довкола них було повне звуків цієї зустрічі, а домінували над ними всіма бурмотіння полум’я всередині непорушного черва.

Вафф підійшов до Одраде і втупився у черва, мов у трансі.

— Я тут, — прошепотів він.

Одраде подумки його вилаяла. Кожен безпричинний шум міг притягти до них цю бестію. Хоча вона знала, що думає Вафф: жоден інший тлейлаксу ніколи не стояв так близько до потомка його Пророка. Навіть ракіанські священники ніколи не робили цього!

Раптово Шіана зробила правицею жест, показавши вниз.

— Схилися перед нами, Шайтане! — наказала вона.

Черв опускав роззявлену пащу, аж доки внутрішня піч заповнила скельну ущелину перед ними.

Голосом, ледь гучнішим за шепіт, Шіана промовила:

— Бачиш, Мати, як Шайтан слухається мене?

Одраде відчувала панування Шіани над червом, пульсування прихованої мови, спільної для дитини та страховиська. Це було несамовито.

Здійнявши голос у зухвалій гордині, Шіана сказала:

— Я попрошу Шайтана дозволити нам проїхатися на ньому!

Вона видряпалася на схил дюни, стала поруч із червом. Велика паща негайно здійнялася, наслідуючи її рухи.

— Не рухайся! — гукнула Шіана.

Черв зупинився.

«Вона не словами йому наказала, — подумала Одраде. — Це щось інше… щось інше…»

— Мати, іди зі мною, — покликала Шіана.

Підштовхуючи Ваффа вперед, Одраде послухалася. Вони видряпалися на піщаний схил за Шіаною. Розворушений пісок сипався вниз, до черва, що чекав, горою здіймаючись в ущелині.

Звужений до кінця хвіст черва викручувався вздовж хребта дюни перед ними. Рухаючись піщаним схилом, Шіана повела їх до самого кінця хвоста. Там ухопилася за передній край кільця, що виступало на рубчастій поверхні, і видерлася на свого пустельного звіра.

Одраде та Вафф повільніше пішли за нею. Тепла поверхня черва здавалася Одраде неорганічною, наче це був якийсь іксіанський артефакт.

Шіана просунулася вперед уздовж спини й сіла навпочіпки відразу ж за пащею, де випиналися особливо товсті та широкі кільця.

— Отак, — промовила вона. Схилилася вперед і вхопилася за передній край кільця, легко його припіднявши, аби відкрився рожевий м’якуш унизу.

Вафф негайно послухався, але Одраде рухалася з більшою обережністю, нагромаджуючи враження. Поверхня кільця була тверда, як пластбетон, і покрита дрібними інкрустаціями. Пальці Одраде досліджували м’якуш під краєм кільця. Він слабко пульсував. Поверхня довкола них здіймалася і опадала в майже непомітному ритмі. За кожним порухом Одраде чула тихе скреготіння.