Єретики Дюни

Ельфійський міст розвалився! Впав у річку.

Побачене у видінні руйнування не було випадком. Це було класичне насилля, закарбоване в численних спогадах, які перейшли до неї в мить Агонії прянощів. Одраде могла класифікувати тонко узгоджені компоненти цього образу: тисячі її предків бачили цю сцену в мисленій реконструкції. Не справж­ня візуальна пам’ять, а набір точних звітів.

Саме там це і сталося!

Одраде зупинилася і дозволила проєкціям образу дістатися її свідомості. Пересторога! Розпізнано щось небезпечне. Вона не намагалася докопатися до сенсу цієї перестороги. Знала, що, якби це зробила, попередження розділилося б на окремі частини, кожна з яких могла виявитися значущою, але первісна певність зникла б.

Це все було зафіксовано в Атрідівській історії. Лето ІІ, Тиран, звалився з цього ельфійського мосту, розпавшись на частини. Великий черв Ракіса, сам Бог-Імператор упав із цього мосту під час своєї передвесільної подорожі.

Тут! Саме тут, у річці Айдаго, під знищеним мостом Тиран поринув у агонію. Саме тут відбулося перевтілення і постав Розділений Бог — тут усе почалося.

Навіщо ця пересторога?

Міст і річка зникли з цієї землі. Висока стіна, що оббігала пустельний край Тирана, Сар’єр, під впливом ерозії стерлася, стала пунктирною лінією на розпеченому обрії.

Якби зараз з’явився якийсь черв із зануреною у вічний сон перлиною пам’яті Тирана всередині, чи була б ця пам’ять небезпечною? Саме це доводили Таразині опоненти в Сестринстві.

Він прокинеться!

Тараза та її радники заперечували таку можливість.

А все ж цей сигнал з Інших Пам’ятей Одраде не можна було відкидати.

— Превелебна Мати, чого ми зупинилися?

Одраде відчула, як її свідомість повертається до теперішньої дійсності, що вимагає її уваги. Там, у застережному видінні починався нескінченний сон Тирана, але втручалися й інші візії. Шіана стояла перед нею зі здивованим виразом обличчя.

— Я дивилася туди, — вказала Одраде. — Там починався Шай-Хулуд, Шіано.

Вафф зупинився при кінці греблі, від піску його відділяв один крок, а від Шіани й Одраде вже сорок. Голос Одраде змусив його насторожитися, але він не обернувся. З його пози Одраде відчула, що він невдоволений. Вафф не потерпів би й натяку на цинізм стосовно свого Пророка. А Превелебних Матерів він завжди підозрював у цинізмі, надто ж у релігійних справах. Не був іще готовим прийняти як факт те, що давно зненавиджені та грізні Бене Ґессерит можуть поділяти його Велику Віру. Цю територію слід заповнювати обережно, як завжди й чинить Міссіонарія Протектіва.

— Кажуть, тут була велика річка, — промовила Шіана.

Одраде відчула насмішкувату нотку в голосі Шіани. Ця дитина швидко вчиться!

Вафф обернувся і сердито глянув на них. Теж почув цю нотку. Що він зараз думає про Шіану?

Одраде одною рукою обхопила Шіану за плечі, другою показувала.

— Там був міст. У великій стіні довкола Сар’єру зробили розколину, щоб могла протікати річка Айдаго. Через цю розколину перекинули міст.

Шіана зітхнула.

— Справжня річка, — шепнула вона.

— Не канат, і значно більша за канал, — підтвердила Одраде.

— Я ще ніколи не бачила річки, — сказала Шіана.

— Там Шай-Хулуда скинули в річку, — пояснила Одраде. Вказала ліворуч від себе. — З цього боку, за багато кілометрів у цьому напрямку він збудував палац.

— Там нема нічого, крім піску, — промовила Шіана.

— Палац зруйнували за Голодних Часів, — сказала Одраде. — Думали, що там скарбниця прянощів. Очевидно, помилялися. Він був надто хитрим для цього.

Шіана схилилася ближче до Одраде й шепнула:

— Але великий скарб прянощів існує. Про це йдеться у піснях. Я часто таке чула. Мій… кажуть, що його сховано в печері.

Одраде всміхнулася. Шіана, звичайно, посилалася на Усну історію. А ще ледь не сказала «мій батько», маючи на увазі справжнього батька, що загинув у цій пустелі. Одраде вже витягла з дівчинки цю історію.

Усе ще шепочучи Одраде на вухо, Шіана сказала:

— Чого той маленький чоловічок іде з нами? Він мені не подобається.

— Це необхідно для демонстрації, — запевнила Одраде.

Вафф використав цю мить, щоб спуститися з греблі на пологий піщаний схил. Він рухався обережно, але без помітного вагання. Опинившись на піску, обернувся, його очі блиснули під гарячим сонцем. Спершу глянув на Шіану, потім на Одраде.

«Він досі дивиться на Шіану з благоговінням, — подумала Одраде. — Вірить, що знайде тут щось велике. Відновить свої сили. І престиж!»

Шіана затінила очі долонею і пильно оглянула пустелю.

— Шайтан любить спеку, — промовила вона. — Люди ховаються в домівках, коли гаряче, та саме тоді й приходить Шайтан.

«Не Шай-Хулуд, — подумала Одраде. — Шайтан! Ти добре це передбачив, Тиране. Що ще ти знав про наші часи?»