Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Ну, а герцог? Це ледащо і пальцем не поворухне, живе за рахунок барона. І щоразу, як барон йому чогось не дає, герцог вилазить на ліхтарний стовп і загрожує самогубством. Тоді барон, зітхаючи, вдовольняє його прохання. В нього залишилося добре серце ще з тих часів, коли він був товстуном.
А кум Гарбуз тепер уже не зітхає. Навпаки, він став тепер садівником при замку. А Помідор ходить у нього в помічниках. Може, вам не подобається, що Помідор на волі? Нехай! Він уже чимало відсидів у тюрмі, а потім його випустили на волю. Тепер він думає лише про те, як садити капусту і косити траву. Правду сказати, іноді він ремствує, але нишком, і то, коли зустріне Петрушку, який служить тепер сторожем при школі в замку.
То в замку тепер є школа? Аякже! І сам замок тепер не замок, а палац для дітей. Там є тепер кімнати для гри у настільний теніс, кімната для малювання, ляльковий театр, у якому виступає сам Буратіно, є кінотеатр та інші розваги. Є там і найкраща для дітей розвага - школа. Тепер Цибуліно і Вишенька сидять поруч за однією партою і разом вивчають арифметику, італійську мову, історію і всі інші науки, які треба знати, щоб розпізнавати всіляких шахраїв і гнати їх утришия.
- Пам'ятай, синку,- завжди нагадує старий Цибу-лоне,- на світі є ще дуже багато шахраїв. Коли б і до нас не повернулися ті шахраї, яких ми повиганяли.
Але я вірю в те, що їм більше не повернутися! Не повернутися назад Горохові, бо на його совісті надто багато злочинів.
Кажуть, що він служить адвокатом у якійсь чужій країні. Нехай йому абищо! Я тільки радий з того, що він щез зі сторінок нашої повісті раніше, ніж вона закінчилася. [161] Правду вам сказати - мені й так набридло морочитися із цим нікчемою.
Я забув іще сказати, що тепер старостою у селі став майстер Виноградинка. Тепер заради своєї високої посади він зовсім зрікся поганої звички чухати потилицю. Тільки за дуже складних обставин він чухає потилицю олівцем, та й то вряди-годи.
А одного ранку люди побачили на стінах «домів написи великими літерами: «Хай живе староста!» Кума Динька пустила по селу поговір, що то написав сам майстер Виноградинка.
- От вам і староста!- пащекувала вона.- Ходить вночі селом і сам себе в написах вихваляє!
Але то була неправда. Написи ті зробив кум Часник. І не руками, а... вусами. Он як! Справді, кум Часник малював їх своїми довжелезними вусами, вмочаючи їх у чорнило. Вам я можу відкрити цю таємницю, бо у вас ще немає вусів, ви не зможете взяти приклад з кума Часника і не наробите такої шкоди.
Тут і закінчується наша повість.
Правда, є ще на світі інші замки й інші дармоїди, на принца Лимона схожі. Та прийде час, люди звідусіль їх повиганяють, і в їхніх парках буде бавитися весела дітвора.
Хай буде так!
Подорож голубої стріли
ЧАСТИНА ПЕРША
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Синьйора трохи не баронеса
Фея була вже немолода, але знатна і дуже гарно вихована, чемна синьйора - майже баронеса.
- Люди звуть мене просто Феєю, і я згоджуюсь, бо треба якось терпіти цих невігласів. А все ж я трохи не баронеса. Це всі порядні люди знають,- бубоніла стара сама до себе.
- Таки так, ви - синьйора баронеса,- підлесливо вторила їй служниця.
- Насправді я зовсім не баронеса, але різниці, власне, ніякої немає. Як ти гадаєш?
- Авжеж, немає, синьйоро баронесо,- підтвердила служниця.
- Отож ця різниця така мізерна, що й не побачиш. Усі порядні люди її не помічають. Та облишмо це... Он ще стільки роботи!
Ця розмова точилася новорічного ранку. Цілісіньку ніч стара Фея та її служниця літали над містом, розвозячи дітям новорічні подарунки. Вони тільки що влетіли до господи, і на одежі в них ще не встиг розтанути сніг та крижані бурульки.
- Розтопи в грубі!- наказала Фея.- Треба якось обсушитися, і прибери мітлу. Одгасали ми чимало цієї ночі, чи не за цілий рік. Та й вітрюга ж був - до кісток проймав.
- Ще б пак: літати в таку хурделицю на якійсь чортовій мітлі. І чому стара навіть у добу авіації не може розлучитися зі своєю мітлою?- бубоніла невдоволено служниця, [165] ставлячи мітлу в темний закуток.- Я вже так простудилася, що ледве дихаю. Скрізь на кольки бере...
- Завари-но мені густої ромашки!..- гукнула Фея, одягаючи окуляри і вмощуючись за письмовий стіл у старе, оббите чорною шкірою крісло.