Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
Крістіана вже зустрічала прибулих. Вродлива блакитноока білявка, вона видавалася схожою відразу на кількох кінозірок. Статурою теж відповідала світовим стандартам. Проте чомусь і досі дівувала. З такими даними! Може, не могла зважитись на вибір? Адже претендентів на її серце й руку, певне, чимало. Хоча ні, ця жінка, як зін встиг помітити за кілька місяців її роботи в шпиталі, відзначалася врівноваженістю й твердою вдачею.
Вона стримано й лаконічно давала вказівки. Спершу витягли ноші з невідомим, щоб не заважав. Ніхто не квапився заносити його до приміщення — спершу своїх. Він лежаз на осонні, важко дихаючи. Свідомість до нього не повернулась. Зрештою, настала і його черга. На мить завагавшись, Крістіана звеліла помістити непритомного в окрему палату й передоручила його старшій медсестрі.
Наступного ранку Стерн дозволив собі прийти на працю трохи пізніше. Ретельно виголений, після крижаного душу, почувався бадьоро, хоча й поспав якихось три години. Це його тішило: адже сорок років — не двадцять, коли випадало зовсім не спати по дві доби поспіль.
Вбразшись у сніжнобілий халат, він зайшов до старшої медсестри, щоб довідатись про стан вояків, надто ж бойового капрала, пораненого в живіт. За всіма ознаками, він навряд чи мав дожити до ранку, але інтуїція підказувала, що той хлопець видряпається.
Старша медсестра сиділа на високому ослоні за металевим столом з дерев’яною стільницею. Зручний шкіряний фотель відсунуто вбік. Вона завжди так робила, коли доводилось залишатись у шпиталі на ніч. На такому ослоні нізащо не заснеш.
Хутко підвівшись, сестра чітко відзвітувала. На превеликий подив і на потвердження його інтуїції, капрал не квапився на той світ. Двоє померло. Решта в задовільному стані. Занепокоєння у сестри викликав тільки один пацієнт— той невідомий. Він прийшов до тями і навіть трохи попоїв. Зовсім мало, бо більше йому, либонь, не можна, надто вже виснажений. Занепокоєння викликало те, ще він мовчить і, схоже, анічогісінько не розуміє.
Усе це старша медсестра проказала, мов радіодижтор останні новини, повідомляючи факти, з яких слухач сам може зробити очікувані висновки. В даному разі — діагноз.
Обхід забрав небагато часу. Стерн лишився вдоволеним накладеними пов’язками; він підбадьорив кожного пораненого завченими словами й оптимістичним тоном. Один лише капрал не вбачав підстав для оптимізму, та вдалось і його заспокоїти, адже він справді народився із срібною ложкою в роті.
Нарешті дійшли до чужака. Щось йому підказувало, шо то чужий, підкидьок. Майор гмикнув і ще раз повторив про себе — “підкидьок”. Його їм немов підкинули, хіба що не на поріг оселі…
Двері палати тихенько прочинились, і зазирнула Крістіана. Стримано відповівши на її вітання, Стерн повернувся до пацієнта, котрий після купелі — старша медсестра не могла допустити, щоб цей брудний чужак валявся в стерильно чистій постелі — спав, мов немовля. На його вустах блукала щаслива усмішка. Під прискіпливими поглядами трьох пар очей він і не думав прокидатися.
— То, кажете, він вас не розуміє? Англійської теж? — сухо перепитав Стерн старшу медсестру.
— Так. Але… Мені здається, він не зрозумів би жодної з існуючих мов світу!
— Чи не хочете ви сказати, що це чужопланетянин? — без сліду гумору зауважив Стерн.
— Перепрошую. Ви не так мене… Тобто, я не так висловилась. Думаю, в нього щось із мовним апаратом або… Перепрошую, це тільки моє припущення, — знітилася старша медсестра.
Стерн збагнув, що припустився нетактовності своїм недоречним дотепом. Певне, присутність Крістіани так подіяла на нього. Ні, це вже нікуди не годиться!
— Даруйте, Сесіл, я вами дуже задоволений…
Те, що її названо на ім’я, так вразило старшу медсестру, що годі було сподіватись од неї ще якихось міркувань.
— Що ж, почекаємо, коли він прокинеться. — І до Крістіани: — Гадаю, це цікавий випадок. Чи не хотіли б ви зайнятися ним?
— Я саме збиралася просити у вас про це, докторе, — чемно відказала молода лікарка.
Десь перед полуднем, попивши міцної кави і викуривши запашну сигару, Стерн сидів у глибокому фотелі в себе у кабінеті й неуважливо гортав нові спеціальні часописи. Щось не давало йому зосередитись. У тому, що це не щось, а хтось, він не хотів собі зізнаватися.