Таємниця Кутузовського проспекту
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Костенко #5
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Україна"
- ISBN: 5-319-00987
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Таємниця Кутузовського проспекту». Краткое содержание книги:
— Кого ви маєте на увазі?
— Яструба.
— Мені ця кликуха невідома.
— Це не кликуха. Прізвище.
— Я такого не знав. Даремно ви мені висуваєте це обвинувачення. Якщо не досить моєї клятви, скажіть, коли й де це було, я виставлю алібі, і, якщо ви мені не повірите, можете запросити кого хочете для офіційного розгляду.
— Подумай ще раз, Варений. Я розумію, що ти не був скрипалем у цьому ділі, не ти вів соло, ти йшов другим, стояв на шухері, ждав у машині — це мені ясно… Але те, що ти замазаний його кров’ю, — я знаю.
— Життям клянуся, не мазався!.. Нічого про цього Яструба не чув!
— Добре… Що ти робив тиждень тому?
— На дачі здихав.
— На малині, чи що?
— Ні… Ми малину не держимо… Нормальна дача…
— А потім?
— Потім був у ділі.
— У якому?
— Причетності до Яструба не має. По закону можу не відповідати, інше число.
— Добре… Хто підтвердить, що ти дохнув на дачі? Сім днів тому, день і ніч, головне — ніч?
— Нянька.
— Блатна?
— Ні.
— Яка ж їй віра? Ти вистав мені свідка, який бовтає по фені і згоден відповісти перед нашим законом, я ж не один вирішуватиму, зі мною ще два авторитети в ділі…
— Офіційно заявляю: няньку можна взяти в толк, вона перевірена людина, брехню не покриватиме.
— Мені нянька не потрібна… Мені твій пахан потрібен, Варений. Я йому хочу це питання поставити. Якщо він тебе відмиє й дасть мазу, я піду по іншому сліду…
— По закону я не маю права віддавати пахана. І вам це відомо краще, ніж мені, тому що ви не просто законник, а й авторитет…
— Ремствуй на себе, — замислено відповів Артист і, не спускаючи очей з Вареного, повільно, немов з натужним болем, відкинувся на спинку стільця. — Де телефон?
— А що? — Варений подався до нього. — Навіщо? Кому ви хочете дзвонити?! Не вірите?! Я ж офіційно клянусь! Абсолютно офіційно!
— Де телефон? — повторив Артист і підвівся; він зіграв утому, дозволивши Вареному побачити опущені плечі, обвислі руки, схилену набік голову, — всі ці хвилини розмовляв з напруженням, зараз настала розрядка; ну, стрибай на спину, Варений, унікальний шанс, я ж до телефону йду, авторитетів викличу, настане твоя остання година, не пропусти мить…
Він ішов повільно, човгаючи переставляв ноги; аби тільки не переграти; кожен злодій — артист, лише досвідчений — талановитіший, а шістка — як провінціальний конферансьє з минулорічними анекдотами, дозволеними цензурою для публічного виконання.
Артист відчув рух за своєю спінюю за мить до того, як почув його; пружинисто пригнувся; масивна попільниця торохнула об двері; він, мов на шарнірах, розвернувся й Прийняв Варенова на груди; той немовби летів слідом за попільницею, виставивши лобасту голову, щоб перекинути ворога, заломити шию, розбити обличчя об підлогу, а потім підтягти до телефону й викликати, своїх, для зовсім інших уже толків.
Артист ударив Варенова ребром долоні по загривку; той мішком упав, розпластавшись на підлозі обм’яклим тілом.
Схопивши Варенова за чуб, Артист підняв його голову, заглянув в пополотніле обличчя; повіки тремтіли, отже, непритомність удавав; ударив обличчям об підлогу, раз, два… п’ять, знову подивився на повіки: лежали спокійно, зовсім воскові.
Повільно розтулив пальці; голова гримнула на паркет; пішов у ванну, набрав води в склянку й зазирнув на кухню; телефон стояв на підвіконні: моргала червона лампочка автовідповідача; натиснув кнопку кісточкою вказівного пальця, зробив тихше, прослухав голоси, записав номери телефонів, куди просили подзвонити, пішов до кімнати й вилив воду на голову Варенова. Той здригнувся, зашкрябався; Артист повернувся на кухню, ретельно витер склянку рушником, залишив на столі.
Закуривши, неквапливо увійшов до кімнати: Варенов стояв на порозі, похитуючись, як п’яний; кров текла по обличчю.
— Іди сюди, — сказав Артист. — Знімай трубку й набирай телефон… Винуватити мене нема чого, я попереджав… Або віддай добром Хріна, я з ним толки на самоті проведу…
Вимовляючи цю фразу, очей з обличчя не спускав, ждав, як відреагує на слово «Хрін»; той здригнувся; попався, сука…
…До Костенка подзвонив звідси, від Варенова, коли той пішов змивати кров у ванну; продиктував телефон: