Таємниця Кутузовського проспекту
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Костенко #5
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Україна"
- ISBN: 5-319-00987
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Таємниця Кутузовського проспекту». Краткое содержание книги:
— Начебто зараз живе по цьому номеру…
…Костенко відразу зв’язався зі Строїловим, сказав, що йде до нього, попросив підождати; Строїлов діждався, вмить з’ясував адресу по телефонному номеру; через дванадцять хвилин туди, на Паркову, послали бригаду; через п’ятдесят три хвилини «муровці» засікли невідомого, який вийшов з будинку «об’єкта»; невідомий (років тридцяти п’яти, блондин, голубоокий, зріст приблизно сто сімдесят п’ять, одягнений у шкіряну куртку й чорні брюки, особливих прикмет не помічено, на мізинці правої руки масивний золотий перстень) зупинив приватну машину і, професіонально перевірившись, сів у неї (номерний знак МЕУ 74–91). Машина рушила в напрямку центру; біля великого панського будинку на Потаповському невідомий, не відпускаючи водія, швидко зайшов у двір і зник у під’їзді двоповерхової будівлі. (Після Жовтня у дворах красивих ампірних громадин, побудованих саме напередодні перевороту, таких потвор натикали дуже багато; і старорежимну красу приємно понівечити, мстиво пригнувши до ступеня безликої рівності, та й у графу «піклування про підвищення матеріального рівня трудящих» цілком вписується реляція про те, що збільшили житлофонд, — у таку коробку можна вселити дванадцять сімей, на кожну — по кімнаті, економія в наявності; одна стіна — капітальна, панська, три інших — по одній цеглині, не замерзнуть, батарею поставимо.)
У будівлі «невідомий» пробув не більше п’ятнадцяти хвилин; зовнішнє спостереження, залишене на Потаповському, засікло молодого хлопця, що вийшов з темного під’їзду через хвилину після «невідомого»; дві машини й далі стежили за приватною, в якій приїхав «невідомий». Він розрахувався біля будинку сім на вулиці Будівельників, увійшов у четвертий під’їзд; судячи по тому, що вікна засвітилися на третьому поверсі, отже, він жив у квартирі номер дванадцять; з’ясували ім’я та прізвище: Володимир Аркадійович Никодимов, сорок четвертого року народження, росіянин, не судився, освіта незакінчена вища, працює по договору в московському торзі, розлучений; дружина, Никодимова Валерія Юріївна, сорок дев’ятого року народження, інструктор Росконцерту з організаційних питань. © http://kompas.co.ua
Хлопця, що вийшов слідом за Никодимовим, взяли в спостереження під кличкою Довгий. Його довели до Варсоноф’ївського провулку; там жила Валерія Юріївна Никодимова. Пробувши у неї десять хвилин (з’ясовувати не довелося, на дверях була табличка з прізвищем та ініціалами), Довгий повернувся додому о двадцять третій сорок сім і більше нікуди не виходив; прізвище Страхов, звати Геннадій…
Список мешканців усіх квартир на Парковій (судячи з номера телефону, котрий дав Артист, там жив Сорокін) Костенку й Строїлову принесли о п’ятій ранку на горище будинку, що стояв навпроти того під’їзду, звідки вчора ввечері вийшов Никодимов! Потрібних прізвищ — ні Сорокіна, ні Хрінкова — серед мешканців не було.
— Що робитимемо? — спитав Строїлов.
Не відриваючись від окулярів бінокля, Костенко відповів:
— Ждати.
…Ждали до восьмої.
— Очі не злипаються? — спитав Строїлов, розтираючи обличчя своїми донкіхотськими, довжелезними пальцями.
— Злипаються.
— По каву, може, з’їздити?
— Потерпимо.
— Хочете відпочити?
— В обличчя його я один знаю…
— Думаєте, міг борідку відпустити?
— Міг… Судячи з усього, в нього дуже розвинене почуття небезпеки… Але я не можу збагнути: навіщо йому стежити за нами?! — Костенко опустив бінокль, закурив, потер почервонілі очі й здивовано, з неприхованою розгубленістю зиркнув на Строїлова.
— Я також думаю про це.
— Хто йому міг сказати, що ви тепер ведете справу Яструба? Хто?
— Про це знають вісім чоловік, усі до одного…
— Отож бо й воно… Тому й страшно…
Костенко знову втупився в окуляри бінокля й знітився: Хрінков, він же Сорокін, невідривно дивився йому в очі — простягни руку, торкнешся до нього.
— Він, — прошепотів Костенко.
Строїлов несподівано для самого себе зіщулився, обачно підніс до губів «вокі-токі» й прошепотів:
— Чоловік у спортивному костюмі — той, хто нам потрібен. Не спускайте з нього очей. Робіть фотографії. Доповідайте про маршрут безперервно…
…Строїлов-старший подивився на ще мокрі фотографії чоловіка у спортивному костюмі, який біг підтюпцем по вулиці, відкашлявся, поклав пергаментну руку на пташині свої груди й тихо сказав:
— Це він, Сорокін, мій слідчий…
О десятій годині тридцять хвилин Валерія Юріївна Никодимова зайшла до кабінету свого начальника з текстом телекса у Нью-Йорк. Адресат — Джозеф Дейвід; американця спішно викликали на переговори про концертне турне радянських акторів по-Сполучених Штатах.