Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Отака, вибачте, мораль. Отака, вибачте, честь. І отаке «достоїнство».
У зв’язку з такими, як каже свинарка Астраущенко, інсинуаціями громадськість Мозамбіка вважає своїм обов’язком спитати вас, пане-товаришу коменданте:
— На який час у вас зараз переведені кремлівські куранти? На валуєвсько-романовський, сталінсько-беріївський, брежнєвсько-сусловський?
«Звезды Кремля». Куди вони спрямовують свои «лучи чучхе»? На зогрівання голодних народів Росії чи на підігрівання міжнародних конфліктів в незалежних державах?
Нові господарі вашого Кремля дуже часто заявляють про те, що «Россия не позволит». А хто «позволил» Росії пхати скрізь свого агресивного носа?
З цього приводу є дуже гарне прислів’я: «Не суньте носа до чужого проса… А подивіться, як із просом під власним носом!»
Адью!
Гаврило Хутір Мозамбік У січні 1992 року
«Ты все смогла, моя Россия…»
Надвисокий пане!
Громадськість хутора Мозамбік нуртує. Після вашого указу. Яким ви взяли під юрисдикцію Росії український Чорноморський флот. І після вояжів вашого «віце» по Криму та Придністров’ї…
«Русскоязычное население» Мозамбіка в особі буфетниці Клави «выражается» однозначно: «Этих хохлов надо раскулачить давно!»
А решта, нормальне населення Мозамбіка, каже: «Якщо діяти за логікою пана Єльцина, то наша сільрада може взяти під свою юрисдикцію американський штат Онтаріо.
Бо там живе вихідець з Мозамбіка Грицько Гусак, а по-їхньому Жорж Гесс. Або — військово-повітряні сили НАТО. Бо в них служить син уродженця Мозамбіка Петра Зябки — Артур Зоббі. Тільки ж і онтарійці, і натисти покрутять пальцем біля скроні і спитають: ’’Тому голові сільради метеорит на голову не впав?»
До речі, хутір Мозамбік — не той Мозамбік, що в Африці. Це населений пункт на території України. Про що не раз згадувала світова преса. Але, судячи з отакої заяви останкінської теледами: «Состоялась пресс-конференция президента Снегу ра, но пока о ней ничего невозможно сказать, так как Снегур говорил на молдавском языке», — в Москві розуміють лише мову російську. Отож ви про нас могли й не чути. Не дай, Боже, сплутаєте з Африкою, з державою Мозамбік. Пошлете їй ноту протесту. Або ще й свого віце-Руцького.
З приводу особи Руцького, то дід Тимоха зауважив: «Кожен Гітлер має свого Скорцені».
Хто був Гітлер, ви, сподіваємось, знаєте. Фашистський диктатор. А Скорцені — фашистський головоріз.
Ще дід Тимоха запевняє, що у Руцького «нєдєржаніє». Це після того, як почув по останкіському брехунцеві, що на запитання, чому з Криму в Росію не перевозять військову техніку, Руцькой «обронил»: «Зачем из России перевозить в Россию?» Дід Тимоха запевняє, що коли людина «роняє», то це дуже неприємна хвороба.
Взагалі, дід Тимоха мозамбікський ерудит. Ось прочитав у «Комсомольской правде» статтю В. Ларіна: «Что ищет Россия в горах Карабаха?» І аргументовано відповів: «Те саме, що шукає в Криму. У Придністров'ї. У Грузії… Те, чого шукала у Прибалтиці. Конфліктів. Інтриг. Крові. Чужої… Але крові чужої не буває. То має рацію В. Ларін, застерігаючи: ’’Нас (читай, отих шукачів. — Г.) в будущем ждет большая трагедия…»
Надвисокий пане!
Громадськість хутора Мозамбік ніяк не може второпати, що таке «русский феномен»? «Русский характер»? «Русская слава»? І російське слово «исконно»?
Правда, дід Тимоха має і на це своє тлумачення: «Русский феномен» — це думати одне, говорити друге, а робити третє. «Русский характер» — це руцький характер. Тобто характер Олександра Руцького — солдафонство і нахабство. «Русская слава» — це слава подільського хлопця матроса Кішки і йому подібних українців, білорусів, поляків, казахів, грузинів… Словом, усіх, хто загинув за «исконно русские земли». Ото й слово «исконно», мабуть, означає, що раби Росії конали в боях за її інтереси. Загарбували для неї чужі території. Винищували корінні народи. Щоб потім ті землі стали «исконно русскими». А міста на них — «городами русской славы». Це ще одна грань «русского феномена»…
Пане Президенте!
Ви у добрих стосунках з паном Горбачовим. Чи не могли б ви з’ясувати, хто «тасував», «роздавав» і «розіграв» «югославську карту»? Хто продовжує розігрувати її досі? І чи не надто дорогий і підлий цей кривавий театр? Навіть во ім’я того, щоб зберегти «целостность России». Бо в нас, на хуторі Мозамбік, з приводу цього дуже багато дискусій. Фуражир Онисько запевняє, що ту катавасію затіяли ваші «полосатенькие». Ті самі. З групи «Альфа». Що штурмували вільнюський телецентр. Онисько божиться, що вони зараз рискають по Криму, по Закарпаттю. Вони у Придністров’ї «воюють». Під виглядом козаків. Бо, мовляв, чого, коли їх фотографують, вони ховають обличчя?