Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Отож трохи мільйонів вихекали на пропаганду ідей комунізму. Як каже дід Тимоха: «Брехнею світ пройдеш, але назад не повернеш…»
Трохи грошей пішло на ракети. Трохи на генералів. Трохи на лампаси. Трохи на КДБ, трохи на стукачів тут, трохи на шпигунів там. Трохи на «руководство страны». Трохи на всі інші «руководства». Трохи на Хоннекера, трохи на Кармаля, трохи на Цеденбала. Бо як гласять заклики: «Вожді комунізму будуть жити вічно… На дачах під Москвою…»
Оце, вибачте, перераховую, а сам думаю: який же ми сильний народ! Який могутній! Кого тільки за своє життя ми не годували! І самі, як бачите, ще живемо. Ще дриґаємося… І Чорнобиль на нас. І хімія на нас. І всяка погань на нас. І ще й чужі борги на нас…
То ми ото прикидаємо. Якщо на нас позичали дванадцять мільярдів і ніхто з нас ні цента не брав. А, крім того, ми ще й постійно працювали. І постійно в центр віддавали. То, як би вже там не пили і не їли, щось мусило б зостатися. І щось має нам дістатися.
Високоповажний Генеральний Президенте!
Наш бригадир Микола Пархоменко каже: «Могли, гади, оп’ять наплутать!..» Справа в тому, що, крім нашого хутора Мозамбік, десь в Африці є ще один Мозамбік. І листи до нас, навіть з Фастова чи Півнів, часто йдуть через Африку. Може, й наші мільйони туди потрапили?
Ми не наполягаємо, щоб нам повернули всі. Віддайте нам кожному хоча б потроху. А інше візьміть як наш внесок «в пользу отечества». Ну хоча б на поминки по СССР — «Союзу Советских Социалистических Рабов».
З глибокою повагою — Гаврило Хутір Мозамбік Місяця листопада року 1991-го
Який Сава, така й слава
Пане-товаришу!
Нас, жителів хутора Мозамбік, дуже здивувало, що з подвір’я «старшого брата» останнім часом піднявся істеричний лай. Проти незалежності України. На всі голоси. І демократи, і партократи, і анархісти, і монархісти. Усе «великорусское держимордие» дує в одну дуду. Мовляв, здійснення Україною своєї державності не що інше, як… «оскорбление великой русской нации». Бо, виявляється, «Крым, Одесса, Севастополь — все это часть национальной русской истории и часть ее величия».
А якась кримська шавка ще й з-за спини гавка: «Солдаты, матросы, офицеры, адмиралы! Не присягайте Украине!.. Нет отечества великого Советского Союза — осталась его честь — малое отечество — республика Крым, Теперь ей, только ей может присягнуть на верность каждый, имеющий честь и имеющий достоинство…»
Словом, який Сава, така й слава. Яке було «отечество», така й зосталася «честь». Солдати, матроси, офіцери, адмірали, думаю, висновок зроблять. І достойно оцінять достоїнства цієї гавкотні.
Громадськість хутора Мозамбік турбує інше: безвідповідальні заяви ваших відповідальних осіб.
Ні, ні. Ми не вмішуємося у ваші внутрішні справи. І те, чого вашого Президента на зустрічах з трудящими не закидали тухлими яйцями, аналізувати не збираємося. Чи в даній ситуації «наличие» любові до Президента, чи «неналичие» тухлих яєць — нас не хвилює. Нас обурює тухла, як стара монархістська торба, позиція ваших державних мужів щодо України. Та й щодо інших незалежних держав, які виборюють свою свободу. Але Україна, як видно, вашим діячам стоїть поперек горла особливо.
Всі мають претензії до України. То вона «главный поставщик армии сахаром, не дает сахара». Ніби український народ — вічний інтендант російської армії. То Україна «не реагирует на предложение красноярцев заключить соглашение на поставку продуктов». І ті не беруть атомні відходи. То наш Президент не такий, якого хотілося б російським «політологам». То наш парламент не ті приймає рішення. То наш уряд підриває російську економіку. Виходить, якби не Україна, то російський народ жив би у суцільних «песнях и плясках». Виходить, український народ має робити те, що заманеться кожному російському двірникові. Інакше «Украина отказывается», «Украина не поставляет», «Украина замышляет»… Виходить, вчорашній «старший брат» вирішив зробити непослушного вчорашнього «молодого брата» сьогоднішнім «врагом народов» Росії. Щоб вони не лише писали транспаранти: «Ельцын! Заставь хохлов накормить Россию!» Але й сіли у танки і показали «южным сепаратистам», що таке «гордость великороссов». Бо, виявляється, за логікою «великорусского держимордия», «возрождать свое величие» має право тільки «русская нация». Честь і достоїнство може мати «только истинно русский человек». Бо тільки «истинно русский человек» може великодушно заявити: «Грешно и опасно обижать даже самую маленькую нацию…» І для підтвердження такої гуманності запропонувати переселити цю націю на полігон.