Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Пане голово!
Не думаю, що Ви образитеся на мене за таке звертання. Хоч один Ваш депутат признався: «Когда обращаются „пане“, я чувствую себя холопом». Воно що у кого в генах, так він себе й «чувствує». Гірше, коли такі парламентські «холопи» знову хочуть зробити «холопом» український народ. Бо вже й святу церкву впрягли у «революционную тачанку». Їхні «преосвященства» почепили на шиї московські хомути і тягнуть в Україну «Анку-пулеметчицу». Тільки у рясі. Навіть свинарка Астраущенко, яка донедавна зрубувала на цвинтарі хрести, своєю «истощенной грудью» стала на захист посланців московської церкви. Притому так оббріхувала прихильників незалежного українського духовенства, що єдина представниця «русскоязычного населения» Мозамбіка буфетниця Клавка сказала:
— Бешеная дура! Правильно сказано: «Рожденные ползать летать не могут».
Свинарці Астраущенко ми вже не дивуємося. Вона настільки просякнута перегаром ленінізму, що недавно заявила:
— Пам’ятник Володимиру Іллічу навпроти Бессарабського ринку в Києві свідєтєльствує, що комуністіческая партія уже була вплотную підійшла до ринку. Але екстремісти її заборонили, і тому у нас досі нема світлого будущего…
Високоповажний пане!
Часто під час засідань, коли деякі «оборонці народу» розхитують і так нестійкий ще український державний човен, Ви зауважуєте їм: «Це вже дуже видно!»
Нам також це вже дуже видно. І ми хотіли б спитати, чи оцей закон щодо диверсій проти нашої держави, який нещодавно прийняла Верховна Рада, поширюється і на депутатів, чи в них… «імунітет»?
Як я вже. казав, у мене імунітету нема. То Ваші «діловоди» можуть так розкрутити моє «дєло». І вийде, що відповідальність за наслідки в економіці і політиці, яку скинуть з себе і Верховна Рада, і уряд, почеплять мені, Гаврилові з Мозамбіка. І будуть наді мною ламати списи.
Зостаюсь з повагою до Вас особисто та до Ваших істинно народних депутатів!
Гаврило Хутір Мозамбік Липень 1992 р.
«Мы наш, мы новый мир построим…»
Знаєте, яке найстрашніше прокляття?
«Щоб ти все життя будувався!»
Нас також закляли. Ще тоді. Коли ми заявили: «Мы наш, мы новый мир построим…» Хтось під руку сказав: «Щоб ви будували його вічно…»
І ми то будуємо, то перебудовуємо.
Вся країна — будівельний плацдарм. Весь народ — у будівельній грязюці.
«Архітектори» тільки спрямовують:
«Розум, волю і труд народу — тобі, п’ятирічка!»
Отак. Розуму вистачає тільки на п’ятирічку. На шостий рік — вже ні розуму, ні волі. На шостий рік прокричать заздравицю: «Хай живе радянський народ — вічний будівник комунізму!» І вічна пам’ять…
Не збудували комунізму спільного для всіх. То виділили по чотири сотки «неугідь». Будуйте кожен для себе. Окремо. Перед тим і фільм показали. Про рабиню Ізауру. Щоб кожен відчув себе землевласником. Щоб вивіз на оті чотири сотки дерев’яний туалет, ходив навколо нього і уявляв себе графом: «І в нас — фазенда…»
Соціалісти-утопісти. «Не втоплять» тебе сусіди, що ти діставав «наліво» дошки, то втопишся сам. У власному поті і в побутовому багні.
Теоретики прогнозують. Мовляв, не так склалося, як гадалося. Чого ж? Світову революцію зробили. Але «членороздільно». І вийшло: у них комунізм без комуністів, у нас — комуністи без комунізму.
І чим більше «без комунізму», тим агресивніші.
Вже й застереження лунають:
«Люди! Будьте пильні! Комуністи з окопів вийшли!»
Питається, куди вийшли? На велику дорогу? І чого вони в окопи ховалися? Від кого?
Ми — не болгари. Що вождів судять. І не німці. Ми — гуманісти. Ми і їхнього Хоннекера майже з лави підсудних поцупили. Як знаменитий Отто Скорцені знаменитого Беніто Муссоліні.
Інакше не можна. Світ знає, що ми будуємо. Ми самі, правда, ще не знаємо. Але щось дуже гуманне. Тому й збираємо «гуманістів». З усього світу. Може, й Хусейну дамо притулок…