Птахи та інші оповідання
- Автор: дю Морье Дафна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4292-0
- Переводчик: Н. Михаловська
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Птахи та інші оповідання». Краткое содержание книги:
— Ви вб’єте себе в таку спеку. Крім того, ті кілька тутешніх крамниць зачиняються від першої до третьої. Чому б вам не піти після чаю? Діти змогли б погуляти з вами, а мені треба дещо попрасувати.
Маркіза нічого не відповіла. Встала з-за столу. Діти трохи затрималися за déjeuner — Céleste завжди повільно їла, — і тераса майже спорожніла. Ніхто з тих поважних гостей не придивлятиметься, як вони повертаються до готелю.
Маркіза піднялася нагору, злегка попудрилася, обвела рот помадою, вказівним пальцем торкнулася парфум. Чула з сусідньої кімнати гомін дітей, яких міс Клей саме вкладала на відпочинок, зачиняючи віконниці. Маркіза взяла сумочку з плетеної соломки, поклала туди гаманець, фотоплівку, кілька дрібничок, навшпиньках пройшла повз дитячу кімнату вниз і вийшла з готельного подвір’я на запилену дорогу.
У її відкриті сандалі відразу ж набилися камінці, сонце вдарило в очі, і те, що досі видавалося спонтанною витівкою, незвичайною пригодою, яка спала їй на думку, стало тепер дурним і безглуздим. Дорога була безлюдною, пляжі спорожніли, відвідувачі, що розважалися і гуляли весь ранок, доки вона байдикувала на балконі, тепер розслабилися у своїх кімнатах, подібно до її дітей та міс Клей. Лише маркіза йшла спеченою сонцем дорогою до містечка.
Усе виглядало так, як її попереджала міс Клей. Крамниці зачинені, жалюзі опущені; година сієсти неподільно, всевладно панувала над містом та його мешканцями.
Маркіза неквапом ішла вулицею, помахуючи солом’яною сумочкою; єдина перехожа у цьому сонному дрімотному світі. Навіть кафе на розі спорожніло, а собака піщаної барви, поклавши морду між лапи, із заплющеними очима клацав зубами, намагаючись піймати мух, які йому надокучали. Мухи були всюди. Гуділи у вікні pharmacie[31], де темні пляшки, наповнені таємничими медикаментами, стояли пліч-о-пліч із тоніком, губками та косметикою. Танцювали за крамничною вітриною, заповненою парасольками, лопатками, рожевими ляльками і взуттям на вірьовчаних підошвах. Повзали по порожній закривавленій ляді різника, за залізними віконницями. Згори, з приміщення над магазином, долинав різкий звук радіо, яке, важко зітхнувши, раптово вимкнув хтось, хто збирався спати і волів би, щоб йому нічого не заважало. Навіть bureau de poste[32] було зачинене. Маркіза, яка хотіла купити марку, даремно грюкала в двері.
Відчувала, як під її сукнею виступають краплинки поту, ноги в тонких сандалях аж гули, хоч вона й небагато пройшла. Сонце палило надто сильно, надто шалено, вона заглядала вгору і вниз по безлюдній вулиці, на будинки, крамниці між ними, — усі вони були зачинені перед нею, усамітнені в блаженній сієсті. Вона відчула раптове бажання опинитися в будь-якому темному прохолодному місці — можливо, у підвалі, де вода крапала б із крану. Звук води, що падає на кам’яну підлогу, заспокоїв би нерви, пошарпані сонцем.
Приголомшена, ледь не плачучи, вона звернула в алею між двома крамницями. Підійшла до сходів, що вели вниз, до маленького дворика, де не було сонця, і зупинилася там на мить, притуливши руки до такої холодної і твердої стіни. Поруч із нею було вікно, закрите віконницею; маркіза сперлася на неї головою і раптом, їй на сором, віконниця розчинилася і з темної кімнати до неї виглянуло якесь обличчя.
«Je regrette…»[33], — почала, збагнувши абсурдність того, що вона стояла тут, наче підглядаючи за прихованим і убогим життям під крамницею. А потім її голос спантеличено затих і змовк, бо обличчя, яке глянуло на неї з відкритого вікна, було таким незвичайним, таким ніжним, що могло б належати святому на вітражі собору. Це обличчя обрамляла хмара темного кучерявого волосся, ніс був маленьким і рівним, рот — скульптурним, а очі, поважні, карі та лагідні, були наче очі газелі.
«Vous désirez, Madame la Marquise?»[34], — сказав він у відповідь на її незакінчене речення.
«Знає мене, — здивовано подумала вона, — бачив мене раніше». Але навіть це не стало такою несподіванкою, як звучання його голосу: не грубого, не різкого, як мав би бути в мешканця підвалу під магазином, а інтелігентного, плавного, саме такого, який пасував до цих очей газелі.
— На вулиці так спекотно, — сказала, — крамниці зачинені, а мені стало недобре. Я спустилася по східцях. Дуже шкодую, я ж розумію, що це приватна територія.
Обличчя у вікні зникло. Він розчинив двері, яких вона не помітила, і раптом відчула, що сидить на стільці, біля дверей, у темній і прохолодній кімнаті, саме такому підвалі, який вона собі уявляла, а він подає їй воду у глиняному кухлику.
31
Аптека (фр.).
32
Поштове відділення (фр.).
33
Перепрошую… (фр.)
34
Ви щось бажаєте, мадам маркізо? (фр.)