Птахи та інші оповідання
- Автор: дю Морье Дафна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4292-0
- Переводчик: Н. Михаловська
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Птахи та інші оповідання». Краткое содержание книги:
Ельзаська вівчарка, з язика якої стікала слина, рискала вздовж стіни, шукаючи прохолоднішої кам’яної плитки, щоб улягтися на неї. Кілька молодих людей, бронзово-засмаглих і напівоголених, мокрих, ще покритих сіллю теплого моря, прибігли з пляжу і замовили мартіні. Звичайно, американці. Покидали свої рушники на стільці. Один із них свиснув до вівчарки, яка й не ворухнулася. Маркіза зневажливо глянула на них, але до зневаги додалася заздрість. Вільні були приходити та відходити, або ж сісти в машину і поїхати деінде. Жили безтурботно, свавільно-радісно. Завжди трималися групами. По шестеро чи восьмеро. Звичайно, ділилися на пари, облапували одне одного. Але — тут вона повною мірою вилила на них своє презирство — у цих веселощах не було таємниці. У своїй відкритості не знали чару невідомості. Ніхто з них не чекав, ховаючись, біля напівпрочинених дверей.
«Смак кохання має бути зовсім іншим», — подумала маркіза і, зірвавши троянду, що п’ялася по балконній решітці, вклала її за виріз сукні, нижче шиї. Любовна пригода належить до світу тихого, м’якого, невимовленого. Не вигук, не раптовий сміх, а затаєна цікавість, змішана з острахом; коли ж острах минає, залишається позбавлена сорому довіра. Не стосунки добрих приятелів, а пристрасть двох незнайомих людей.
Мешканці готелю один за одним поверталися з пляжу. Столи почали заповнюватися. Тераса, весь ранок гаряча та безлюдна, знову ожила. Гості, що приїжджали автомобілем лише на обід, змішалися зі звичними постатями тих, хто жив тут постійно. Компанія з шести осіб у правому кутку. Компанія з трьох унизу. Дедалі більша метушня, балаканина, дзвін келихів, брязкіт посуду, — отож хлюпання моря, яке було основним звуком ранку, здавалося тепер приглушеним, далеким. Почався відплив, хвильки води відступали від пляжу.
От прийшли діти з гувернанткою, міс Клей. Причепурені, наче лялечки, йшли через терасу, а за ними міс Клей у смугастому ситцевому платті, її накучерявлене волосся розкуйовдилося від купелі; раптом усі вони глянули на балкон і замахали руками: «Maman… maman…» Вона схилилася вниз, усміхаючись їм, як зазвичай, і цей невеличкий епізод раптом привернув до себе загальну увагу. Хтось поглянув угору, слідом за дітьми, засміявся, показав своєму товаришеві, й так почалася перша хвиля захоплення, яке сягне вершини, коли вона зійде вниз. Шепіт: «Маркіза, прекрасна маркіза і ці янголята, її діти» долинатиме до неї, як дим цигарок, як розмови гостей, що сиділи за іншими столиками. Оце й усе, що день за днем приносить їй déjeuner[29] на терасі: хвиля захоплення, шаноби, а тоді забуття. Всі були чимось зайняті, плавали, грали в гольф чи теніс, водили автомобілі, а вона зоставалася сама, прекрасна, нічим не зв’язана, з дітьми і міс Клей.
— Дивіться, maman, я знайшла на пляжі маленьку морську зірку, я заберу її з собою, коли ми поїдемо звідси…
— Ні, ні, так нечесно, це моя, я перша побачила!
Дівчатка сварилися, їхні обличчя почервоніли.
— Hélène, Céleste, тихіше, через вас у мене заболіла голова.
— Мадам втомилася? Вам краще відпочити після обіду. Це піде вам на користь у таку спеку.
Міс Клей тактовно схилилася, щоб посварити дітей.
— Ми всі втомилися. Всім нам добре відпочити, — сказала вона.
Відпочити… Але ж, подумала маркіза, я ніколи нічого іншого не роблю. Все моє життя — суцільний затяжний відпочинок. Il faut reposer. Repose-toi, ma chérie, tu as mauvaise mine[30]. Вона чула ці слова взимку і влітку. Від чоловіка, гувернантки, зовиць, від усіх цих літніх надокучливих друзів. Її дозвілля було довгою послідовністю відпочинків; ледве вставши з ліжка, вже мусила відпочивати. Через блідий колір обличчя та звичну стриманість усі вважали її кволою. О Боже, скільки годин свого сімейного життя вона провела, відпочиваючи, у розстеленому ліжку, з опущеними жалюзі. У паризькому домі, у château за містом. Від другої до четвертої — відпочивай, завжди відпочивай.
— Але ж я зовсім не втомлена, — сказала вона міс Клей, і цього разу її мелодійний м’який голос прозвучав різко і високо. — Після обіду піду погуляти. Походжу містом.
Діти глянули на неї, широко розплющивши очі, а міс Клей, на козячому обличчі якої з’явився вираз здивування, розкрила рота на знак протесту.
29
Обід (фр.).
30
Треба відпочивати. Ти погано виглядаєш, моя люба, відпочинь (фр.).