Там, де козам роги правлять

— Бери з лівого боку,— майже нечутно, немов дихнув, сказав лісничий Міхалові.

Сам теж прицілився. Постріли майже одночасно сухим тріском розітнули повітря. Рекс люто загавкав...

Кабани всім стадом рвонули до лісу. Тільки на одному кагаті завирувало, продовгуватий чорний силует закружляв і скотився вниз.

Лісничий ще раз пальнув. Од стада, яке щодуху мчало до лісу, відстала одна тінь, але й вона, хоч і повільніше, прямувала за іншими. Два постріли злилися в один. Тіні застигли на білій площині галяви. І в ту ж мить місяць знову сховався за хмари, цим разом уже на цілу ніч, бо в небі на всю його широчінь клубочилися темні хмари. Білі пластівці снігу летіли густо, спокійно падаючи на землю.

— В якого ти стріляв? — спитав лісничий Міхала, розпростуючи задерев’яніле тіло і готуючись уже зійти на гладкий точок стодоли.

— В того самого, що й раніше, я бачив, як він одстав, хоча й біг за своїми...

Рекс, який давно вже випередив усіх їх, аж захлинався — гавкав коло буртів. Десь із хати йому відповідав збуджений голос кульгавого.

— Довше я не витримав би. Не знаю, чому, але мені хотілося кричати в тій чортовій темряві,— сопів Метек, біжучи поруч Едека до сподіваної здобичі.

— Увага, хлопці, обережно! З вепром усяке буває. Може так пошматувати вас іклами, що потім і не збереш.

Яскраво заблищали ліхтарики. Біля кагату лежала гладка туша здоровенного кабана. З роззявленої пащі поблискували довгі ікла.

— Цей готовий,— обережно схилився над ним пан Гасинець.

— Мій теж! — радісно гукнув Міхал од середини засніженої площини.

На м’якому перед відлигою снігу виднілися глибокі відбитки ратиць. Ще одного кабана поранено, і його слід до самого лісу був позначений кров’ю. Рекс хрипко гавкав поблизу, в густих заростях молодої ліщини.

— Обережно. Побудьте тут.

За хвилину постріл сповістив про кінець і третього кабана.

— Готово,— коротко сказав лісничий, обтрушуючи сніг з куртки.

Багато часу ще минуло, поки доставили здобич до лісництва.

Пані Гелена не дуже радісно дивилася на трьох кабанів. Знала, яка робота жде її завтра... Зате Метек весело підморгував товаришам: він дуже любив дичину.

— Ця пороша допоможе нам...— тихо озвався лісничий.

А потім, поглядаючи на хлопців, додав:

— Як тільки вщухне — підемо всі на обхід лісу. Треба порахувати звірів — оленів, кабанів і хижаків теж. А як пощастить, то, може, піймаємо і тих двоногих хижаків.

У голосі його Едекові вчулася надія і водночас якесь велике, майже люте завзяття. Подумав, що йому не хотілося б опинитися в шкурі тієї хижої двоногої звірини.