Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Зі смертю Олега починають бунтувати деревляни, але Iгор замирює їх 814 та накладає данину, більшу від Олегової. А ще через рік літопис повідомляє про печенігів (перекручене “беш ень” – п’ять народів), що приходять із Кипчацького степу.
Що там цього часу поробляють підкорені Олегом варяги, чудь, словени, меря, веся та кривічі, – літопис тактовно промовчує.
Iгор щосили пнеться не відстати від Олега, хоч і ніяк не дорівнює йому, – організує новий похід на Константинопіль. Спочатку все наче йде добре. Як пише літописець:
“ихъ же (греків, О. Б.) емъше, овех растінаху, и другiя же, сторожи поставьляюще, стрелами расстреляху; и изъламляху, опакы руце связавше, и гвозды железны посреде голов вбивахуть има.”
Втім, за які це провини – літописець не згадує. Зауважимо, що коли свого часу Аттіла та Бледа зі своїми військами “пустошили Тракії”, – на щось подібне не жалілись навіть вразливі візантійці. Але, всьому приходить кінець, та ромеї починають палити Iгореві кораблі “грецьким вогнем”, разом із командами, та їм приходиться терміново забиратись: не все так добре закінчується, як починалось.
Честолюбство Iгора не проходить безкарно: переглядається угода з Візантією. Тепер вона містить низку суто політичних статей, невигідних для Русі. Так, по–перше, ромеї закріплюють своє право на “Корсунську землю” – Крим, де тепер, в жодному разі “да не имудь власти князи Рускыи”. По–друге ж, тепер Русь не має права навіть зимувати у гирлах Дніпра. Таке щось, то істотні поступки Візантії, абсолютно немислимі за часів каганату.
Навіть київські купці не могли вже більше зимувати в Константинополі; було істотно урізано також їх загальні права.
Російський історик, щодо етнічного складу посольства, не висловлює жодних сумнівів:
У переліку 25 послів нема жодного слов’янського імені; із 25 або 26 купців тільки одного або двох можна визнати слов’янами.