Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Ви з нею знайомі?
— Так, Буле нас познайомив… Він її боготворив. Якось він запросив мене на обід, і там я побачив усю родину.
— В тому числі й Антоніо?
— Так, і Антоніо, і його дружину… Справжня сімейна зустріч… Взагалі Еміль був дуже доброзичливий буржуа, і просто не вірилося, що він жив з показу роздягнених жінок…
— Ви знаєте всі його кабаре?
— Я був кілька разів у «Лотосі», здається, позаторік… Потім ще на відкритті кабаре на вулиці Беррі…
В голові Мегре виникало безліч запитань, але він не наважувався поставити їх уголос. Чи могло, наприклад, вдовольнити цього ставного, гарного, молодого ще мужчину напіваскетичне життя в одному домі з немічною жінкою?
— Аду ви теж знаєте?
— Молодшу сестру? Авжеж… Вона також була за столом. Чарівна дівчина, не гірша за Марину — і дуже розумна!
— Вам не здається, що вона була коханкою свого шуряка?
— Я уявляю себе на вашому місці, комісаре… Розумію, що ви змушені шукати в усіх напрямках… Але деякі з ваших гіпотез просто приголомшують… Коли б ви знали Еміля Буле, ви б не поставили мені цього запитання… Він завжди страшенно боявся ускладнень… Будь-який роман з Адою настроїв би проти нього Антоніо… В усіх питаннях сімейної моралі Антоніо щирий італієць… Можете собі уявити, що з цього було б! Пробачте, що я позіхаю, я сьогодні змушений був рано встати, щоб не спізнитися на процес у Пуатьє…
— Ви завжди залишаєте машину перед будинком?
— Майже завжди… Мені ліньки ставити її в гараж…
— Пробачте, що я вас потурбував в такий пізній час, але останнє запитання… Буле залишив заповіт?
— Не знаю… Думаю, що ні… Та й навіщо б він йому? Він одружений з умовою спільності майна… В нього двоє дітей… Успадкування не ставить жодних проблем.
— Дякую вам.
— Завтра вранці я піду висловлю співчуття його вдові. Скажу, що я до її послуг… Бідолашна жінка!
Було ще стільки речей, про які Мегре хотів би його запитати! Наприклад, як він позбувся чотирьох пальців на лівій руці. А також о котрій годині він виїхав з дому минулого ранку… Нарешті, через одну фразу Мікі йому дуже кортіло переглянути список Гайярових клієнтів.
Та за кілька хвилин він уже сідав у таксі на майдані Сен-Жорж, щоб їхати спати.
О восьмій наступного ранку комісар був уже на ногах і за якусь годину мовчки слухав, як його колеги доповідали директорові про хід справ. Що ж до Мегре, то він навіть не розтулив рота.
Перше, що він зробив, знявши піджака та відчинивши вікна у своєму кабінеті, цс подзвонив метру Шаванону, з яким розмовляв напередодні.
— Це знову я, Мегре… Я вас не дуже потурбував?
— Я не сам…
— Одну тільки довідку… Чи знаєте ви когось із адвокатів, з ким би приятелював Жан-Шарль Гайяр?
— Знову?! Можна подумати, що він вам справді чимось насолив…
— Він нічим мені не насолив, але я хотів би мати про нього повніше уявлення…
— То познайомтесь з ним. Зробіть йому візит.
— У нього я вже був.
— І що? Він закомизився?
— Навпаки! Але залишилося декілька запитань надто делікатних, щоб їх ставити в дружній розмові.
Як і чекав комісар, Шаванон не виявив ніякого ентузіазму. Майже в усіх професіях існує дух корпорації. Поміж себе люди можуть говорити, що заманеться, одне про одного, але всі одразу насторожуються, як тільки відчують чужинця. І тим більше, коли він із поліції.
— Слухайте, я сказав вам усе, що знав… Мені невідомо, з ким він приятелює зараз, але кілька років тому я часто його бачив з Рамюелем…
— Це той, що обороняв м'ясника з вулиці Коленкурн
— Саме він… Якщо ви будете з ним розмовляти, будь ласка, не посилайтесь на мене… Після того, як він домігся підряд трьох виправдань, колега Рамюель страшенно задер кирпу… Щасти вам!
Метр Рамюель мешкав на вулиці Дю-Бак, і за хвилину Мегре вже розмовляв з його секретаркою.
— Це майже неможливо… Зранку в нього не буде ані хвилини… Стривайте… Якби ви змогли приїхати за десять хвилин до одинадцятої, то, можливо, в перерві між двома візитами…
Очевидно, там була черга, як у зубного лікаря. «Хто далі?»
У нього ще було вдосталь часу, щоб хильнути по дорозі скляночку сухого вина та поновити в магазині запас тютюну. Після цього комісар одразу відчув себе упевненіше.
Стіни приймальні метра Рамюеля були прикрашені картинами з автографами художників. Там уже сиділо троє, серед них одна дебела молодиця, певно, багата фермерша з провінції.
За п'ять до одинадцятої секретарка все-таки відчинила двері і знаком запросила комісара зайти.
Ще молодий, рожевощокий метр Рамюель був уже геть лисий. Він зустрів комісара привітною посмішкою і, потиснувши руку, запитав: