Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Невдовзі тиха і майже зовсім темна вуличка Віктора Массе вивела комісара на Антверпенський майдан. Лише в двох кафе ще світилося…
Найближче, під вивіскою «Кухоль пива», нічим не відрізнялося від звичайної провінціальної пивнички. За столиком біля вікна кілька чоловік грали в карти, в глибині видно було великий більярд, навколо якого врочисто походжали двоє гравців з киями в руках. В одному з них він одразу впізнав пана Резона.
Обидва були без піджаків, бухгалтерів партнер палив сигару. Це був неймовірно гладкий чолов'яга, з величезним черевом, перетягнутим зеленими шлейками.
Мегре на мить зупинився перед вікном, розглядаючи кумедних більярдистів, хоча думав у цей час зовсім про інше.
Він аж скинувся, почувши над самим вухом:
— Добрий вечір, патроне…
Це був Ляпуент, якому він ще вдень звелів зібрати відомості щодо бухгалтера.
— Ну?
— Я перевірив, що робив цей пан Резон у вівторок… До чверть на дванадцяту — був у кафе… Він ніколи не засиджується там довше, ніж до пів на дванадцяту… А за десять хвилин вже дістався додому. Консьєржка певна цього. Того вечора вона чекала свого чоловіка та доньку з кіно… Вона сама бачила, як пан Резон повернувся додому, і певна, що того вечора він більше не виходив.
Ляпуент раптом замовк, помітивши, що комісар навіть не слухає його.
— У вас є щось нове? — нарешті наважився він. — Може, я залишуся з вами?
— Ні. Іди спати…
Мегре хотів бути сам, щоб іще раз обійти кабаре. Він навіть не зайшов усередину «Блакитного поїзда», а лише трохи розсунув портьєру і заглянув до залу, так як роблять деякі клієнти, аби впевнитися, що знайдуть саме те, чого чекали.
Потім знову опинився біля «Лотоса», на порозі якого Мікі про щось таємниче розмовляв з двома американцями, — певно, пропонуючи їм краще пізнати Париж.
На цей раз дівчина, не чекаючи прохання, сама подала йому телефонний жетон.
Він уявляв, як лунко тріщить телефон у темряві будинку, який він досі вважав порожнім, і навіть здригнувся, почувши у трубці чоловічий голос:
— Я слухаю…
Це було зовсім несподівано.
— Метр Жан-Шарль Гайяр?
— Так, це я… З ким маю честь?..
— Комісар Мегре із карного розшуку…
Мовчання, потім трохи нетерпляче:
— Гаразд… Я слухаю…
— Пробачте, що я потурбував вас так пізно…
— Це чудо, що ви на мене натрапили… Я допіру повернувся з Пуатьє і зайшов до кабінету, щоб проглянути пошту…
— Ви могли б прийняти мене на кілька хвилин?
— Ви дзвоните із Сюрте?
— Ні. Я майже поруч…
— Гаразд, я чекаю…
Він знову проминув Мікі і швидко пішов униз гомінкою вулицею, намагаючись не наштовхнутися на когось із перехожих. На розі Мегре зупинився, щоб запалити люльку, і раптом відчув на своєму плечі дотик чиєїсь руки. Він не знав цієї жінки, але вона, мабуть, раптом упізнала його, бо відразу відсахнулася, промовивши:
— Пробачте, я не думала, що це ви…
Він з полегшенням зітхнув, опинившись на тихій напівсонній вуличці Ля-Брюйєр. Над входом до будинку адвоката світилася лампочка. На тротуарі стояв довгий світлий лімузин.
Переступивши три сходинки, комісар уже торкнувся був кнопки електричного дзвінка, але двері в ту ж мить відчинилися, впускаючи його до невеличкого вестибюля з білою кахляною підлогою.
Жан-Шарль Гайяр був на зріст не менший за швейцара із «Святого апостола», але плечистіший і м'язистий, як регбіст. Йому можна було дати років сорок п'ять. Заходьте, комісаре…
Безшумно зачинивши двері, він провів гостя темним коридором до свого кабінету. Це була досить простора кімната, вмебльована гарно, з комфортом, хоча й без зайвих розкошів. На письмовому столі горіла лампа з зеленим абажуром. Поряд лежала купа листів, очевидно, допіру розпечатаних.
— Сідайте, будь ласка… Сьогодні в мене був страшний день. А по дорозі додому потрапив у грозу і довелося цілу годину чекати…
Увагу Мегре привернула ліва рука адвоката, на якій бракувало чотирьох пальців. Залишився самий тільки великий.
— Я хотів би дещо запитати у вас з приводу одного вашого клієнта…
Що це — занепокоєння чи просто цікавість? Блакитні очі адвоката на мить гостро зиркнули на Мегре, але тут-таки він невимушено пригладив рукою біляве коротко підстрижене волосся і посміхнувшись промовив:
— Якщо це не пов'язано з порушенням професійної таємниці, будь ласка…
Він сів навпроти комісара і почав гратися розрізним ножем із слонівки.
— Цього ранку було знайдено труп Еміля Буле…
— Буле? — перепитав адвокат, неначе намагався пригадати.