Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
Дефромон вважає, що в американського президента геть бракує чуття міри в її зловживаннях. У приватному житті він часто згадував той момент кар’єри Бедфорд, коли вона прогулювалася на 14-й вулиці у Вашингтоні з написом, який проголошував, що вона лесбіянка. Ні, переконаний еллініст Дефромон не ставився неприязно до гомосексуалістів, навпаки, він скасував указ від 1945 року, який дозволяв їх переслідувати. Але Дефромон вважав украй поганою манерою проголошувати на вулиці про свій статевий вибір. «Уяви собі, Констанс, — казав він своїй дружині, — Наполеона, який іде вулицями Аяччо з транспарантом: «Мені особливо до вподоби любощі із збоченнями»! Навіть корсіканці не сприйняли б його серйозно!»
Про ці деталі ми дізналися від покоївки мадам Дефромон. Звати ту жінку Агнес. Тоді вона робила нам великі послуги, але згодом перейнялася любов’ю до цього літнього чоловіка, про все зізналася йому, перейшла на його бік і стала давати нам фальшиву інформацію.
Коли статистика встановила, що Франція втратила від енцефаліту-16 набагато менше чоловіків, ніж Сполучені Штати, і навіть менше, ніж решта європейських країн, Дефромон, не чекаючи загасання пошесті, почав твердити, ніби це він урятував Францію, і, вже не вдовольняючись тільки своєю схожістю на бога-отця, став видавати себе за нього самого — хоч і не втрачав при цьому почуття гумору та історичного нюху. Хитрющий він чоловік, каже Аніта. Дефромон «продав» деякі французькі концепції всім сусіднім державам і зумів їх переконати, що його країна має перевагу в усіх галузях. Тепер навіть німці певні цього й ідуть його шляхом. Одне слово, все, що добре для Франції, добре для цілої Європи! І якщо все йтиме так і далі, то Дефромон — завдяки своєму стилю! — зуміє зберегти Європу за європейцями під егідою Франції. А ця перспектива анітрохи не на нашу користь.
Отож уже існує прихований конфлікт між нами й Дефромоном. Дивна річ, але виник він з приводу Куби.
Коли пошесть почала косити американську армію, Бедфорд відкликала свої війська, як і звідусіль, з кубинської бази Гуантанамо, що її США закріпили за собою на початку століття після чотирирічної військової окупації острова. Ця репатріація війська, підкреслила Бедфорд, тимчасова, США аж ніяк не відмовляються від своїх прав. Але Фідель Кастро, звісно, зрозумів це інакше. Він ще з 1959 року вимагав повернення цієї території Кубі, і тепер, як тільки американці покинули базу, її одразу ж зайняли революційні військові сили. Бедфорд запротестувала, заявивши, що Фідель Кастро порушив угоду від 1903 року й що база в крайньому разі мала б лишатися без озброєнь.
Фідель Кастро відповів промовою, яку виголосив у Гавані на площі Революції біля підніжжя обеліска, спорудженого на честь Хосе Марті. Він сказав, що добре знає це «страховисько» (тобто Сполучені Штати), хоч і не жив, як Хосе Марті, в «його утробі», і добре знає, яке воно зажерливе. Кастро наголосив, що можна щочотири роки міняти американського президента, обирати демократа замість республіканця, білявого замість чорнявого, високого замість низького, можна навіть поміняти його стать (сміх у натовпі), але є одна річ, яку змінити неможливо, це — «імперіалізм янкі!» (Загальне бурхливе пожвавлення.)
Фідель Кастро почував себе після грипу дуже стомленим і не виступав, як завжди, чотири години. Його висновок був рішучий і дотепний: зайнявши Гуантанамо, він тільки відновив суверенітет Куби на клапті її землі. Але водночас він оголосив, що в майбутньому Куба ні передаватиме, ні надаватиме в оренду базу Гуантанамо жодній іноземній країні, навіть союзній.
Роблячи цю заяву, яка нас заспокоїла, Кастро мав на увазі СРСР і хотів заспокоїти Пентагон. Але Пентагон на слово нікому не вірить, навіть самому собі. Він спонукав Бедфорд ужити проти кубинського лідера рішучих заходів. І, може, Бедфорд не прислухалася б до порад Пентагону, якби, на лихо «голубок» з її оточення, один із наших агентів у Гавані не зумів передати нам магнітофонну стрічку із записом промови Фіделя Кастро.
Бедфорд прослухала її водночас із синхронним перекладом. Оскільки Куба являє собою острів, то вона краще, ніж решта Латинської Америки, вбереглася від пошесті, і тепер Бедфорд, чуючи гамір величезного натовпу в Гавані, доходила висновку, що там іще дуже багато чоловіків. Розгнуздані крики тих самців справили на Бедфорд жахливе враження. Її приголомшив голос Кастро, його надмірна чоловіча зверхність, до того ж Бедфорд страшенно образив грубий жарт з її статі й масний регіт, з яким його сприйняло те збіговисько фалократів. Тож вона й дала зелене світло планам Пентагону бомбардувати Кубу, «щоб примусити її повести серйозні переговори».