Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
— Ще зовсім недавно так казали про дипломатів-гомосексуалістів.
— Я не нагадала їй про це. Я попросила в неї двадцять чотири години на роздуми і в суботу сказала, що згодна. Але за умови, що сама повідомлю тебе про своє рішення. Вона зробила все, аби я відмовилася від цієї останньої поїздки до тебе, та я від свого не відступилася. Бедфорд розпорядилась, щоб я поїхала до тебе в середу. А післязавтра я відлітаю до Парижа.
— Аніто, це шантаж, ти мала б відмовитися! — кажу я тремтливим голосом.
Аніта глип на мене, потім відводить очі й тихо, стомлено відказує:
— Ральфе, тут, у Блувіллі, ти просто не уявляєш собі, за якого режиму ми живемо. — Кажучи це, вона ще дужче стишила голос, ніби я й не вимкнув підслуховувального пристрою. — Якби я відмовилася, — веде вона далі, — то потрапила б до чорного списку, й мені було б дуже важко знайти роботу.
— Тобі?!
Вона киває головою.
— Атож, мені.
— В такому разі, — жваво кажу я, — ти могла б переїхати до Блувілла й жити зі мною. Тут є одружені ЧО.
— Бедфорд передбачила такий варіант: вона дала мені зрозуміти, що тоді ти мусив би залишити Блувілл.
Я піднімаю руки вгору.
— А як вона це зробила б? Блувілл — приватна фірма. І я виконую тут корисну роботу.
— Ця робота анітрохи не цікавить Бедфорд.
Я дивлюсь на Аніту, роззявивши рота.
— Звідки ти знаєш?
— Щоразу, коли я їхала звідси, містер Берроу просив мене взяти з собою до Білого дому пакет із звітами про роботу Сгайнмеєра й Джесперсена. Але ніколи я не возила звіту про твою роботу. Послухай, Ральфе, як добре подумати, то навіщо Бедфорд побиватися про те, щоб чоловіки вижили?
Западає мовчанка. Ця фраза має неабияке значення: я її обміркую завтра. А поки що я кажу найневідкладніше:
— Не можу повірити, що Гельсінгфорс не цікавиться моєю роботою. Я подав їй заяву про відставку, але вона мені відмовила.
— Знаю, знаю, — зітхає Аніта. — Питання про твою відставку обговорювалося дві суботи й неділі підряд.
— Хочеш сказати, що то Бедфорд наказала Гельсінгфорс відмовити мені у відставці?
— Еге ж, і передала цей наказ через мене. Ось такими словами: «Аніто, якщо ви хочете, щоб Гельсінгфорс відмовила докторові Мартінеллі у відставці, зателефонуйте їй від мого імені й скажіть: «Не давайте йому відставки». Це було два тижні тому.
Западає тривала мовчанка, потім я одним духом випалюю:
— Не вірю, що Гельсінгфорс не може сказати свого слова! Зрештою, якщо я винайду вакцину проти енцефаліту-шістнадцять, то фірма «Гельсінгфорс» пустить її в продаж і неймовірно розбагатіє.
Аніта знизує плечима.
— Певності, що вона зможе пустити вакцину в продаж, немає. Ми переживаємо економічну кризу. Могло б бути ще гірше, але, на щастя, щодня по кілька фірм зникають. «Гельсінгфорс» на три чверті підупала. Від фармацевтичної імперії, яку колись заснував чоловік місіс Гельсінгфорс, майже нічого не лишилося, Якби Бедфорд не давала їй дотацій, Гельсінгфорс мусила б закрити Блувілл.
— Хочеш сказати, що своїми дотаціями Бедфорд тримає Гельсінгфорс у руках?
Мовчанка. Я знову дивлюсь на Аніту. Я хочу збагнути незбагненне.
— Якщо я правильно розумію, то ти, їдучи до Парижа, вбезпечуєш мене від підступів Бедфорд. Але вбезпечити мене від підступів Гельсінгфорс ти не можеш. Моя доля й далі буде в її руках.
— Еге ж, — каже Аніта, — десь так воно й є.
Поміркувавши, я ціпенію від того, що в розмові з Анітою так природно вжив слова «ти вбезпечуєш мене». Два тижні тому я, подавши заяву про відставку, пишався своєю сміливістю, пишався, що «примусив» Гельсінгфорс відмовити мені… Яка дитяча самовпевненість! Насправді я був лише зухвалим хлопчиськом, якого не відшмагали тільки тому, що за нього «заступилися». Тепер я усвідомлюю: то всього-на-всього ілюзія — ніби я вільний у своїх діях. З мене зробили маріонетку, і за ниточки смикають три жінки: Бедфорд, Гельсінгфорс і Аніта. З цих трьох жінок доброзичлива лиш одна: та, яка іде з країни, щоб мене «вбезпечити».
Цієї хвилини я вже майже не відчуваю жалю, що Аніта мене покидає. Мене приголомшує щось куди жахливіше — зневага. Під пахвами, по спині, по шиї в мене котиться піт. У цьому спертому повітрі його запах особливо неприємний. Боюся, він викличе в Аніти відразу, Я підводжуся, скидаю халат, іду до ванної і приймаю душ. Потім освіжаю себе одеколоном. Закручуючи пляшечку, я помічаю, що в мене тремтять руки.
Коли я виходжу з ванної, Аніта вмовляє мене ввімкнути підслуховувальний пристрій, щоб вона повторила те саме пояснення, яке щойно дала. Я вмикаю. Буде розумно, коли ми, як сказав Стайн, «зробимо компенсацію шпигунству».