Переможець отримає все

— Я нецікава людина, вам не пощастило, — сказав він, насилу розуміючи, про що йдеться. — Шкода, але ви помилилися. Ви знаєте, я дуже змучився — добу за кермом. Але відвезу вас на вокзал. Ходімо! — він зробив рух до машини.

— Ви відмовляєте мені? — здивувалася вона. — Так категорично?

— Ні, звичайно, але… Ну, повірте, ви даремно втратите час, — він розвів руками. — Краще знайдіть якогось спортсмена або художника. Я звичайна людина. А те, що вас цікавить, мені взагалі, якщо чесно, неприємно згадувати.

— Тоді, можливо, я приїду іншим разом, — розчаровано промовила вона.

— Не варто. Ходімо, я відвезу.

Не слухаючи більше її, він відімкнув і завів машину.

— Ви знаєте, такого «облому» в мене ще ніколи не було, — побідкалася вона, коли машина зупинилася біля будиночка залізничної станції.

— За годину буде остання електричка, — похмуро сказав Віктор.

— Дякую, — вона спробувала зустрітися з ним поглядом, але марно. — Ось моя візитна картка. Можливо, ви передумаєте й зателефонуєте мені. Буду рада вас чути.

Він промовчав. Двері «дев’ятки» відчинилися, і газетна «циганка» попрямувала до станції. Віктор лише скривився й покрутив ключа, запускаючи мотор. На картці стояло її ім’я. Ірина Скоропляс. «Вісник часу». І він, розвернувшись, узяв зворотний напрямок.

А та, кого так круто «обламав» один із потенційно цікавих людей, і гадки не мала ображатися. Навпаки, настрій Ірини, для якої «Скоропляс» було просто журналістським псевдонімом, різко пішов догори. У неї був нюх на справді цікавих людей, професійне чуття. І успіхом для себе вона вважала саме момент зустрічі з такою людиною, момент її відкриття для себе, адже вони в наш час, як вважала журналістка, поступово вироджуються. Тому ця зустріч уже сама по собі — успіх. А решта — справа професійної майстерності.

Тому вона вже тепер знала, що робитиме завтра. Навіть сама зовнішність цього хлопця створювала для неї неабияку інтригу, як і манера спілкування. Хай там що, а Ірина зараз могла сама собі поклястися, що оцей «вікінг» з леопардом на плечі, котрий, якщо вірити кадровикові з військкомату, отримав бойовий орден, поклавши самотужки мало не взвод повстанців, не бачив у ній жінки. Ні свідомо, ні підсвідомо. І це в ній! Цей незворушний «пан Віктор» дивився просто крізь неї, в той час, як у ній завжди «грузли» погляди всіх без винятку чоловіків. І нарешті, якщо відкинути ці припущення та здогади, сам факт, що людина, котра ходить у дорогій куртці й купує нову «дев'ятку», живе мало не в землянці. Що це?

Людям давно набридла «еліта», «цікаві особистості», котрі вдають із себе європейців і крадуть ешелонами. Ця тема давно «зачовгалася». Сама ж вона взагалі була впевнена, що справжні герої, сенсації та самородки живуть серед нас, ховаючись у натовпі. І тому завтра вона знову з’явиться тут, щоб оцей провінційний «рембо», зрозуміло, дещо «підлакований» її талановитим пером, зайняв гідне місце в потужній піраміді, що підтримувала її високий журналістський рейтинг.