Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
День першого квітня іменувати Всесоюзним днем брехуна і вважати його найголовнішим державним святом нашої тисячолітньої соціалістичної батьківщини.
До участі в святі залучати найбільш відомих клоунів з урядової та парламентської самодіяльності, ілюзіоністів-комуністів. У масові сцени включати комсомольців-добровольців, актив агропромислового комплексу з тих керівників, що мають комплексне відчуття гумору й реальності.
Для того, щоб якнайширше охопити населення сміхом, паралельно з вседержавним радіо «Брехунець» і центральною газетою «Брехня» видавати галузеві газети «Соціалістична брехня», «Комуністична брехня».
Враховуючи те, що п’ять хвилин сміху заміняє десять грамів масла, дванадцять грамів м’яса, вісім грамів ікри (кабачкової), три грами горілки і т. д., і т. п., добиватися найбільше сміху на душу населення.
Ветеранам війни та праці сміх видавати у вигляді однієї банки кільки в томаті і одного плавленого сирка «Фантазія».
Для підтримки народу у постійній оптимістичній формі постійно практикувати такі гумористичні заходи:
1. Масові народні гуляння по спустошених магазинах.
2. Атракціони і гумористичні діалоги в чергах.
3. Розігрування лотереї на тему «Буде-не-буде» у приміщеннях ощадних кас.
4. Рекламувати по телебаченню зарубіжні моди і зарубіжні товари.
5. Закликати населення вкладати гроші у різні банки (крім консервних).
На масових гумористичних гуляннях заборонити оплески, вигуки «біс», «браво», «геніально». Натомість впровадити одне загальнодержавне схвалення: «Генерально!»
Зважаючи на те, що право на сміх має кожна наша людина, яка досягла віку перебудови, це право їй забезпечити: гумовими палицями, водометами, нервовопаралітичним і сльозоточивим газами, а на випадок «прохання трудящих», то й танками.
Для заохочення розвитку гумору й сатири впровадити почесні звання:
«Талановитий підбріхувач», «Відомий брехун», «Заслужений брехун», «Генеральний брехун».
І пам’ятну медаль.
На одному боці якої — зображення Генерального Президента на руках у членів президентської ради. І підпис (обов’язково на «общепонятном» языке): «Каждый сверчок знай свой шесток».
На другому боці — зображення Генерального секретаря на руках у членів Політбюро. І підпис «Чем хвалишся, на том и провалишся».
Указ вступає в дію з 2 квітня 1991 року, яке народ оптимістично, з любов’ю назвав: «Вот тебе, бабушка, и Мишкин день».
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПРЕЗИДЕНТ
Москва
1 квітня 1991 року
Важкий понеділок перед страшним вівторком
В порядку конверсії
Високий конструкторе!
Звертається до вас Гаврило з Мозамбіка.
Не подумайте, що я втік за кордон. Мозамбік — це хутір. На нашій славній Україні.
Поясніть мені, де на отих космічних кораблях ви чіпляєте гумку від трусів? Весь наш район труси руками підтримує. А партійний секретар каже: «Резина йде на космічні нужди…»
«Нужди» ми розуміємо. Ми все життя працюємо на якісь «нужди». Але ж які велетенські труси треба для того космічного корабля, щоб стільки резини вимотати?
Нам що. Ми можемо і без трусів.
Ми в космос не літаємо. І нас ніхто не бачить.
Тільки ж — не та продуктивність праці. Однією рукою працюєш, а другою за живіт тримаєшся.
Міжнародна асоціація лікарів звернула на нас увагу. Думали, якась пошесть. Та голова сільради викрутився: «Це в нас така секта. З рукою на животі моляться… Зараз — свобода совісті…»
Та й не хочеться ганьбитися. Уявіть, що хтось колись у вічній мерзлоті (а воно до того йде) віднайде арабські меблі, які зараз показують по телевізору, італійський одяг, японську техніку, французькі моди і між цим усім — мене, Гаврила з Мозамбіка. Представника найпередовішого суспільства. З орденом на грудях і голим, вибачте, задом…
Наш Рабовласник (кличка голови колгоспу) і головний Осавул (кличка партійного секретаря) кажуть: «А ти, Гавриле, більше пий. Щоб і вічна мерзлота не брала. Аби пережити оцю цивілізацію. А в наступній — усі будемо голі…»
Так пити ж нічого. Казьонки нема. Своя технологія розроблена. То нема сировини. І компонентів. Та й, правду кажучи, страшнувато. Отой полстергейт, чи як воно, і до нас дійшов. Барабашка завівся. Нікого не видно, а хтось стукає.
Зараз чудес багато. І чудотворців. Масовий гіпноз. Екстрасенси. Герасимова бісів і відьом з людей виганяє…
А чому б її, ту ж Герасимову, не запросити, допустім, на засідання Верховної Ради. Ой, скільки там бісів!.. А прикидаються маленькими дітьми. Повторюють тільки одне слово: «Дай! Дай! Дай!» І дорікають: «Для того, щоб ми краще жили, треба, щоб ви краще працювали». Ніби ми спимо.