Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Несподівано вихоплюється коридорний в червоній уніформі:
Ви ж не думаєте, що нам колись вдасться вибратися звідси? Що то взагалі за готель такий? Жодного тобі ліфта, тільки сходи.
Та ж хіба художника не вилікували? — запитує дівчинка, що йде до першого причастя, ніжне маленьке совеня у вельоні.
Знову береться пояснювати церковний служка:
А пам'ятаєте його цикл з чоловіком, що молиться? Він його намалював у Сере, в Піренеях, 1920 року, то був рік смерті Модільяні. Його натурником був мсьє Расін. Дехто називав його релігійним художником. Художником розіп’ятої жертви. І визволення цієї жертви. От тільки визволення від чого і визволення задля чого? Визволення не існує, хіба що у фарбах. Чого тільки люди не придумають.
Тихо, там хтось підслуховує за дверима. Я гляну, — каже маленький кондитер з великим червоним вухом.
Він підіймається з місця і підходить навшпиньки до дверей, а тоді рвучко відчиняє їх. За дверима — нікого. Художник у своїх білих патинках вже безшелесно зник за рогом.
Але церковний служка намагається переконати комітет змовників, що бачив, мовляв, чоловіка, що молиться, у лікарні, і що відразу його впізнав. Навіть заговорив до нього. І він розповідає про цю зустріч, під час якої заговорив до чоловіка з подовгастим обличчям і кущистими бровами:
Що Ви тут робите?
Ну Ви ж самі бачите. Молюся.
Тільки молитеся? І нічого більше?
Я не знаю нічого кращого за це.
Тому що Ви любите Бога? Спасителя, який вже приходив, чи Месію, який щойно має прийти?
Чоловік, що молиться, строго дивиться на хлопця і спокійно каже до нього, як до дорослого:
По-перше, того, що вже приходив, не існує, а по-друге, не існує того, що тільки має прийти.
Не існує Спасителя?
Так, його не існує тепер і не існуватиме пізніше, і навіть через багато-багато часу не існуватиме. Ви хочете бути порятованими? Ну звісно, хіба вам треба чогось іншого? Ви ж ніколи не буваєте задоволені. А насправді можна і без спасіння.
Але ж у такому разі Ви не чекаєте на рай! А там буде прекрасно, ми співатимемо і торжествуватимемо в могутньому хорі, нас підійматиме хвиля захвату. Буде несказанно прекрасно, наші тіла сяятимуть і розквітатимуть, а чудесам не буде кінця-краю. Запанує суцільне блаженство.
Блаженство? Рай? Ти глузуєш, так? Чому він раніше цього не сказав? Бо коли це справді настане, буде вже надто пізно. До чого це жалюгідне очікування спасіння, коли вже саме зволікання — непристойне. Не існує такого безмежного і пронизливого блаженства, яке змогло б залікувати всі страждання та зусилля, загоїти все розірване і потоптане. Цього ніколи не поправиш, чуєш, та й як таке вчинити, як би то виглядало? Таке виправлення було б жалюгідними подачками за всю ту нужду і всі ті нещастя, що трапилися за мільярди років. Просто смішною у своїй мізерності цукерочкою. Сам він добре знає, що назавжди залишиться боржником, що нічого не зуміє поправити, тому воліє не з’являтися взагалі. Для Бога не існує ніяких поправок. Нізащо. А окупанти так влаштують світ, як їм видаватиметься найкращим. Уся Європа, розумієш, не тільки Франція, о ні, весь світ зависне на хресті свастики, на віки вічні, розумієш? Ногами догори, з викрученими плечовими суглобами, розіп’ятий головою вниз.
Бог цього не допустить.
Бог якраз усе допускає, у тому то й сіль. Допускає все і всіх, будь-яке огидне паскудство, невже ти цього не можеш своїм рожевеньким мозком церковного служки збагнути? Для цього Бог вигадав карт-бланш.
То чого ж Ви тоді безугавно молитеся?
Га, а чому б і ні. Саме тому. Син Божий помер, все, кінець. А яблуко від яблуні, як то кажуть. Все це так правдиво звучить, тому що воно таке безглузде. Похований воскрес, а воскреслий назавжди помер. У цьому можна бути впевненим, тому що це неможливо. Credo quia absurdum.
Я вже зовсім перестав Вас розуміти.
Церковний служка намагається зупинити розмову, яка стає для нього дедалі моторошнішою.