Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
З фотографій на Абакума дивилися вусачі в мундирах, кидали палкі погляди з-під широкополих солом'яних капелюшків дебелі жінки, виряджені в мереживні блузки і довгі, аж до п'ят, спідниці. Це болгарське товариство, яке все ще зберігало життєвість старого села, здавалось чужим і будуарним мініатюрам, і тендітній фарфоровій Доротеї, і всьому цьому вульгарно завитому рококо. Але ще більш чужою всьому зібраному тут була одна фотографія, що наче забігла на півстоліття вперед. Молода дівчина на ній, здавалось, знята лише кілька днів тому. У фотографії навіть ще не було постійного місця в цьому світі минулого століття, і тому вона стояла, спершись на фото гвардійського офіцера у високій хутряній шапці з султаном, майже наполовину закриваючи його. Дівчина у зсунутому набік беретику і з кучерями, що вибивались з-під нього, весело усміхалась. І маленький в'язаний беретик, і зачіска, і вираз капризного личка були дуже сучасними, дуже міськими і недвозначно нагадували про сьогоднішній день.
Цю дівчину не можна було назвати красунею, але Абакум не відводив од фотографії очей. Дивився на неї, і дивні асоціації виникали в його свідомості. То йому здавалося, що фотографія розпливається і зникає серед полум'яних маків, що розквітли на залитій яскравим сонцем галявині, то вона раптом перетворювалась у дзвінкий і безтурботний дівочий сміх. Потім Абакум помітив, що кирпатий носик дівчини на фотографії дуже схожий на Сіїн, а її волосся — на кучері Ірини. Вона нагадувала одночасно і ту, і другу, хоч і була молодшою за них. А можливо, це йому тільки здавалось, бо дівчина, якщо добре придивитись, не була схожа ні на Сію, ні на Ірину. Незнайома дівчина була така молода, що він за віком міг би вважатись її батьком.
Абакум довго розглядав фотографію і відвів од неї очі тільки тоді, коли почув, що у вітальню хтось зайшов. Це був підполковник, який встиг переодягнутись у новіший мундир.
— Розглядаю знімки ваших близьких, — промовив Абакум і всміхнувся. — Нічого не скажеш — красивий, показний народ!
Підполковник кивнув головою і ліниво погладив відвисле підборіддя.
— Так… Колись люди вміли здаватись красивими, і одягались красиво, і поводились красиво. — Він підійшов до комода і сперся на ту крихітну територію, яка ще залишилась незайнятою на його кришці. — Подивіться на цю розкіш, будь ласка! Які чудові талії, запаморочливі бюсти, які поетичні натяки на красу стегон! Просто дух захоплює, як подумаєш. Сучасні жінки здаються жалюгідними у порівнянні з ними. І ви, голубе, не намагайтесь заперечувати цього. В мене дуже багатий життєвий досвід, і я знаю, що кажу. Сучасна мода просто знеособлює жінок. А подивіться на колишню — все, навіть найнезначніші деталі, підкреслювало красиве, робило його загадковим, принадним. Наприклад, ці довгі спідниці. Чи знаєте ви, як вони шелестіли, коли їх носили молоді стрункі жінки? А ці низькі талії. Де ви тепер побачите таку красу? Сучасна мода вбиває щонайменше половину того, що називається жіночністю. Шкода, що наші жінки не розуміють цього сумного факту! Скажіть відверто, невже не радує ваше око й душу споглядання пишноти світу, що пішов від нас? Ось вам наочний доказ, прошу. Бачите цю блондинку в капелюшку з страусовим пір'ям? Наскільки більш зрілою, більш жіночною і принадною здається вона в порівнянні ось з цією сучасною вітрогонкою, яка зсунула, наче хлопчисько, берет набік! Їм обом по дев'ятнадцять років, але хіба можна заперечувати, що та, з пір'ям, більше жінка? Це моя сестра, друже, а вітрогонка у береті — внучка мого брата. Сестра має вигляд жінки, що вже пережила не один роман, а вітрогонка схожа на гімназистку, яка тільки-но склала випускні іспити. Насправді це лише зовнішня відмінність, яку можна пояснити модою, бо обидві вони сфотографовані в одному віці і обидві однаково дурні. Сестра моя в той час була заручена з тим вусатим артилерійським поручиком. Потім вона одружилася з ним. А ще пізніше англійська фугаска розірвала його біля річки Черна. А вітрогонка вступила цієї осені в Художню академію і вже поспішила знайти жениха. Позавчора познайомила мене з своїм шалапутом — режисером студії документальних фільмів. Як бачите, між обома можна поставити знак рівності. І якщо та, з пір'ям, здається більш жіночною, пишною — то цим вона повинна завдячувати, як я вже сказав, чудовій старій моді і хорошому старому смаку.