Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— Петре Микитовичу, це ж… ви просто чаклун! Може, мені мариться? Цього не може бути!
— Якщо ви бачите, значить, може бути, — відповів Олд-Бой і скромно додав: — Нічого дивного. Просто — сеанс телевізії з лабораторії.
Він намагався говорити спокійно, немов і справді все це було цілком звичайне явище. Проте досягти спокою йому не пощастило. Петро був у захопленні від свого нового апарата, що давав такий блискучий ефект!
— Але як же все це виходить? — знову спитала Ганна. — Адже на телестудії безліч усякої апаратури і різних камер. А тут — стоїть тільки ваш генератор, та ще видно оте скляне вічко на стіні…
— Об’єктив, — поправив її Олд-Бой.
— Ну, об’єктив, гаразд. І все, правда ж? А ми бачимо ондечки, в клубі… Ні, я нічогісінько не розумію! Як це може бути?!
Петро розсміявся. Йому було приємно, що Ганна так захоплена.
— Знаєте, — мовив він, — поки в лабораторії нікого немає, я спробую пояснити вам усе. Згода?
Ганна радо погодилась, і Олд-Бой, поглядаючи на світле зображення на екрані, почав розповідати.
— Певна річ, я пояснюватиму поверхово, в загальних рисах, не вдаючися ні в які подробиці суто наукового чи технічного плану, бо це дуже втомить вас.
— Напевно, — відгукнулася Ганна, — бо з усієї техніки я дещо тямлю тільки в моторах для човнів. Мій брат завзятий спортсмен, він навчив мене. Я навіть маю любительські права на водіння моторного човна! Але ж це зовсім інша річ, порівняно з вашими електричними премудростями… Пробачте, я слухаю!
— Отож, Ганно, ви, мабуть, чули, що телевізійна камера поділяє видиме зображення на безліч імпульсів, які потім приймач, телевізор поєднує в одне ціле, бо людське око сприймає їх як суцільний потік.
Він помітив, що Ганна напружено слухає, намагаючись збагнути зміст його слів, але для неї це все-таки важко. Петро вирішив викласти простіше “електричні премудрості”, як перед тим сказала вона.
— Ви бачили безліч малюнків у журналах і газетах. Помічали, як саме їх зроблено? Чи звертали ви колись увагу, що ті малюнки не суцільні, а складені з окремих крапок чи навіть квадратиків? Придивіться, і ви в цьому пересвідчитеся. Кожен малюнок звичайного друку складається з чорних і білих крапок, скажемо інакше, — з чорних і білих елементів. Дивлячись на таке зображення, на такий малюнок, ви не помічаєте цих крапок, цих елементів. Вони всі зливаються в суцільний малюнок — так сприймає їх наше око.
Здається, це вже простіше, дохідливіше, подумав він, бо виразне напруження на обличчі Ганни змінилося певним інтересом. Вона навіть зауважила:
— А на фотографіях немає цих крапок, там і справді зображення суцільне.
— Практично це так, хоч насправді фотографія теж складається з окремих світлих і темних крапок, елементів. Тільки це ще непомітніше для нашого ока, бо фотографічні елементи зовсім мікроскопічні.
— Он як… — задумливо озвалася Ганна.
— Так, так! Отже; кожне зображення, кожен малюнок можна розбити на певну кількість таких крапок чи елементів потрібної нам величини. Саме це й робить телевізійна камера, а, як я вам уже сказав, у приймачі, телевізорі ці крапки складаються знову з зображення. У звичайній телевізії розкладання малюнка відбувається за допомогою складного електричного процесу. В даному разі мікрохвилі з інфразвуком віддзеркалюються від видимих речей і потрапляють в об’єктив уже розкладеними. А тоді ці розкладені елементи передаються на генератор, і він їх надсилає через антену до звичайного телевізора… що ми й бачимо зараз. Тільки доводиться змінити канал телевізора. Розумієте, Ганнусю?
Останні слова Петро вимовив дуже виразно, прямо з мольбою. Дівчина зрозуміла… ні, не науково-технічний зміст його пояснень, все ж таки досить складних для не обізнаної в електротехнічних справах людини, а оте неприховане благання, що світилося в його очах, ось що вона зрозуміла. О, як часто дівчині немовби у неслушний момент стає цілком ясно, — з виразу обличчя, з вигляду скерованих на неї очей, з наче непомітних інтонацій голосу, — що її співбесідникові найголовніше побачити лагідну усмішку, м’який проникливий погляд, — усе те, що робить чоловіка безмірно щасливим! Чи не це відчувала й чорноока Ганна в ті кілька секунд, коли обмірковувала, що саме відповісти Петрові?
Вона розкрила вже рота, щоб сказати щось… Та раптом її очі блиснули цікавістю, і дівчина, нічого не відповівши Петрові, вказала на екран телевізора й згукнула: