Наказано вижити

…Кожна країна звичайно являє собою певну двозначність: потомки здивовано запитують себе, як це в тих самих географічних межах могли сусідити та й взагалі визначати обличчя країни такі полярні тенденції, як Гітлер і генерал Людендорф — з одного боку, і Ернст Тельман, Томас Манн і Альберт Ейнштейн — з другого; Муссоліні — на одному полюсі, Антоніо Грамші, Пальміро Тольятті, Ренато Гуттузо і Альберто Моравіа — на другому; як могли існувати в одному історичному зрізі Бісмарк і Маркс, Толстой і «сірий кардинал» Побєдоносцев, Плеханов з Халтуріним і лідери брудного чорносотенства; як у республіканській Франції на одній і тій же вулиці могла сусідити штаб-квартира фашистських кагулярів гітлерівського ставленика де ля Рокка і майстерні Арагона й Пікассо; як, зрештою, пов'язати воєдино такі несумісності, як Хемінгуей, Драйзер, Скотт Фіцджеральд, Гершвін, Армстронг — по один бік, і Гувер, Форестолл і вожді ку-клукс-клану — по другий?!

І все-таки ситуація в Америці після закінчення першої світової війни була така незвичайна, що деякі проекції на майбутні повороти політики цілком можливі й виправдані.

…Американські солдати повернулися тоді з Європи переможцями, але ж повернулися додому далеко не всі: частина молодих хлопців, вихованих на лозунгах демократії, все ще служила в окупаційних військах, розквартированих Білим домом на захоплених територіях більшовицької Росії; вони, ці американські хлопці, які вперше покинули свого батьківщину, стояли під одними прапорами з агресорами, що вдерлися в Радянську Республіку за наказом королівської Британії, мілітаристської Японії, яничарської Туреччини — та хіба мало ще хто рвав змордоване тіло Росії в ті тяжкі роки?!

Але доктрина великих свободолюбців Джорджа Вашінгтона і Авраама Лінкольна не була тоді пустою фікцією в Штатах; чимало людей свято вірили, що право кожної людини, а тим більше держави на свободу вибору мусить бути підтверджено законом, тобто не тільки словом, а й ділом.

Саме тому робітнича Америка активно й відкрито підтримувала більшовицьку Росію, що проголосила — як Джордж Вашінгтон свого часу — повалення іга монархії і створення республіки під зрозумілим для кожного американця девізом: «Свобода, рівність і братерство».

«Руки геть від Радянської Росії!» — був не просто лозунг в Америці; це було дійство, що супроводжувалося страйками, пікетами робітників та демонстраціями напівлегальних тоді профспілок.

Банки й монополії, які проголосили, що «більшовизм — гірший за війну», а тому фінансували окупаційну армію за рахунок зниження заробітної плати трудящим, не могли далі терпіти того, що робітничий клас Америки відкрито й недвозначно заявив свою позицію в ставленні до Леніна і Рад.

Інтереси правлячого класу здебільшого втілюються через честолюбні інтереси окремої особи; так сталося і в Америці.

…Міністром юстиції в кабінеті Вудро Вільсона був директор банку «Страудсбург нешнл» Мітчел Пальмер; він також був головою Ради директорів концерну «Сітізенс гес», «Інтернешнл бойлер» і «Скрентон траст».