Наказано вижити

— Він мертвий, Дагмар. Вам брехав Лоренс… Ваш чоловік помер у таборі. Ті листи, які вам передають від нього, він написав за тиждень до смерті, його примусили проставити дати наперед, про запас, розумієте?

Жінка кивнула, очі її вмить налилися слізьми, підборіддя затремтіло…

Штірліц побачив, як до ресторану ввійшла молоденька дівчина; вона швидко оглянула зал, зупинилась на його, Штірліца, відображенні в дзеркалі, потім затримала погляд на Дагмар і надто неуважно попрямувала до сусіднього з ними столика.

Штірліц поклав долоню на руку Дагмар, шепнув:

— За нами стежать, а зараз слухатимуть… Будь ласка, наберіться духу… Я запрошу вас танцювати, і тоді ми поговоримо, гаразд?

Він зрозумів, що за ним пущено тотальне спостереження тому, що прийшла саме ця молоденька дівчина. Половину людей із служби спостереження влили в спеціальний батальйон СС, який відправили на Зеєловські висоти на Одері (Мюллер сказав правду); у коридорах РСХА він почув, що для роботи залучено добре перевірених дівчат з гітлерівської організації «Віра і Краса»; два факти, складені разом, — при тій атмосфері гри, в якій він опинився, — давали йому підстави зробити негайний і правильний висновок: кожен його крок віднині відомий Мюллеру; А коли це так, то, виходить, Мюллеру відома адреса його радиста.

«І цим моїм радистом, — думав Штірліц, повільно вальсуючи з Дагмар, — цілком може бути його співробітник. Знаючи, що я робив останній місяць, зіставивши прізвища й географічні назви, вони могли прочитати мої радіограми, бо ту, що була в Плейшнера, яку він віддав їм на Блюменштрасе в Берні, вони вже два тижні зберігали в своєму дешифрувальному бюро. Господи, ну як же мені повірити їй, цій Дагмар? Вона — в їхній комбінації, це очевидно. Але в якій мірі вона з ними? Вона розумна, це плюс для моєї справи. Вона розумна, отже, вона не могла не відчути тієї первинної неправди, яка об'єднує людей тутешньої ідеї. Це можна приховувати, але цього не можна приховати, так чи інакше вуха вилізуть, і розумний ці заячі вуха не може не помітити… Вона нещасна, і не тільки через них… Вона нещасна по-своєму, по-жіночому, як тільки можуть бути нещасні дуже розумні, та до того ще й вродливі жінки, в яких немає дітей… Та коли це так і коли Лоренс зрозумів це перший, а він спритний хлопець, то чому б йому не підготувати її до роботи проти мене? Але ж так не можна — не вірити нікому і ні в чому. Максиме, так не можна! Ні, можна, — заперечив він сам собі, відчуваючи долонею, як тонка спина Дагмар раз у раз здригалася від затамованих сліз, хоч очі в неї були сухі, тільки вилиці взялись прикрочервоним рум'янцем. — Не тільки можна, але зараз, у цій ситуації, треба, бо тут готують таке, мабуть, дуже небезпечне для моїх співвітчизників, але я ще не можу зрозуміти, що саме вони готують, і я лише один тут можу це зрозуміти, я просто не маю права не зрозуміти цього…»

— Дагмар, — шепнув він жінці, — ні сьогодні, ні завтра в машині ми не зможемо ні про що розмовляти з вами… Але ви мусите зосередитись і запам'ятати те, що я зараз скажу… Як тільки висадитесь у Швеції, перевірившись старанно, після того вже, як купите машину — вони там стоять біля бензоколонки, документи вам оформлять зразу, — покружляйте по місту, потім виїжджайте на трасу і, зупинившись у будь-якому невеличкому містечку, коли залишитесь одна, — крім тієї телеграми, яку ви повинні надіслати мені, надішліть ще й другу… Запам'ятайте, Дагмар… «Доктор Шнайдер, Ульфгаттан, 7, Стокгольм, Швеція. Негайно надішліть з оказією моє снотворне, інакше я зовсім хворий. Кузен». Запам'ятали?