Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
— Ти їх на вітер пустиш… — зауважив Віктор, відпиваючи з келиха.
— Ти що? — здивувався Тарас. — Зовсім навпаки! Ось побачиш, скоріш за все, нам таки дадуть тут посидіти, але потім чорта лисого випустять. Принаймні, доведеться щось співати, тим паче, що гітара вже при нас. Потім це все жіноцтво мене обмацає… Словом, хто куди дотягнеться…
— Яке жіноцтво? — не зрозумів Віктор. — Їх лише дві…
— Зараз тут будуть усі їхні колежанки! Ні, ти просто цього ще не бачив, от вийдемо — побачиш. Вони ще прибиті несподіванкою. Ще досі думають, я це чи не я. Потім доведеться розписатися на дзеркалі, або на стіні, вони заклеять це місце скотчем, щоб підпис не стерся, і місяців зо два тут вечорами буде забито. А ти кажеш — на вітер! Мене взагалі можна вважати самогубцем, що я на це пішов, — усе для тебе, щоб ефект створити, а ти ламаєшся…
Віктор уже не знав, жартує його несподіваний знайомий, чи говорить щиро.
— Ну давай, пий… За годину його жодний прилад не почує.
Перехиливши келих, Віктор узяв гітару, і струни задзвеніли. Шампанське швидко вдарило в голову, і йому стало на мить байдуже, хто сидить перед ним, як і те, що всі троє з обслуги закладу притулили вуха до дверей, забувши про клієнтів, серед яких у невеличкому залі вже починався ажіотаж.
Суперзірка національної поп-музики — тепер уже Віктор повірив у це — слухав мовчки, потягуючи шампанське. Очі його були зосередженими, хоч дивилися кудись убік. Про що він думав — хтозна. Віктору вдалося проспівати, не збившись жодного разу, хоч пісня й була новою. Нарешті останні акорди змовкли.
— Де взяв? — запитав Лема.
— Взагалі-то, пісня моя, — знизав плечима Віктор.
— А ну… — здивувався той. — А можна ще щось? Ну, знову ж таки з твого.
— Та я, взагалі-то…
— Ну, будь-ласка! — Це звучало швидше як наказ. — Вітю, дорогий, мене ж «порвуть» зараз! Ти не розумієш, що буде! Спочатку тут порвуть, в оцьому шинку, а потім Войтович. Я ж концерт зриваю. Він знає, що я схиблений, — уяви, сидить зараз і гадає — буде серія концертів чи ні. Ти знаєш, які це бабки? Повернуся — загризе живцем. А ти ламаєшся…
І Тарас розкоркував пляшку — ту, що за рахунок закладу. Зітхнувши, Віктор підстроїв гітару і знову торкнувся струн. Холодний газований напій п'янив, і цього разу акорди звучали уривчасто й жорстко, дуже жорстко. Наче увійшовши в резонанс із його внутрішніми струнами, які тоді, кілька років тому, коли писалася ця пісня, були натягнутими так, що геть усе боліло всередині. Він повертався тоді з Амстердама після зустрічі з Ларисою, яку пам'ятав довго. Щойно відступив нічний морок, і вологе повітря Голландії вривалося крізь відчинені вікна машини, але навіть воно не могло заспокоїти. Це була його перша пісня. Найперша. Він не мав, звісно, з собою гітари і ще не чув голосу того, хто зараз сидить перед ним, але рядки та музика склалися самі собою, швидко та до ладу, назавжди закарбувавшись у голові:
Тоді ці рядки робили з ним те, чого не могли зробити холодний світанок та вологий вітер із запахом моря. Вони вгамовували біль, розпач, наче збираючи їх на себе та заспокоюючи душу. Першої миті навіть склалося враження, що це несподівана панацея від його хвороби.
І зараз у цьому напівтемному закутку Віктор продовжував співати, впритул дивлячись у серйозні очі чоловіка, якого аж ніяк не сподівався колись зустріти, й водночас знову занурюючись в атмосферу тієї давньої подорожі: