Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
А потім два Дикі Пси зчепилися в барі. П’яні, вони прагнули забути про смерть. У розстебнутих піджаках та зім’ятих краватках, вони задирали голови, вливали в себе нову порцію «подвійного», і знову билися, ламаючи високі стільці і перекидаючи столи.
Два люті Пси, що не знали поразки цієї ночі. Доти, доки не збили з ніг одного за одним трьох бійців, які намагалися перемогти їх, та не побачили Кота.
— Доброго вечора, — сказав Кіт і випустив сталеві пазури. — Почнемо?
— Почнемо, — зіщулився Дикий Пес.
— Щ-щ-ща-а-ах-х-х-х!
— Щ-щ-ща-а-ах-х-х-х!
— Пах!
— Та-та-та-та!
Усю довгу ніч, доки розлючені Дикі Пси не поїхали вбивати мене.
— Поїхали! Поїхали! Поїхали! — підганяв своїх Дикий Пес із накинутим на плече автоматом.
Сходами, у ліфтах, до машин біля тротуару.
— Поїхали! Поїхали! Поїхали!
Люті. Люті. Люті. Розлючені Дикі Пси.
Три машини, повні озброєних Псів в останні секунди біля тротуарів.
Повернути один ключ. Другий. Третій. І гучний вибух.
Відразу три вогненних стовпи! Відразу три вибухи! Були Пси, і немає Псів. Тільки ковпак зі стукотом котиться бруківкою від машини та обплавлений ліхтарний стовп.
Кап, кап, кап. Розплавлений метал стовпа на розплавлений метал машини.
— Щ-щ-ща-а-ах-х-х-х!
— Пах!
— Та-та-та-та!
А ще:
— Б-Б-БА-А-А-А-А-АХ-Х!!!
Розділ З
Більшість Псів мовчала. Тільки двоє говорили з Вітчимом, що прийшов до них.
— Нас було сто. Нас зосталося тридцять.
— Настав час покінчити з цим.
— Ми стомилися.
— І ми хочемо піти.
— Це неможливо, — Вітчим хитав головою.
— Ми хочемо знову стати псами.
— Перекиньте нас на псів.
— Повернення не буде, — сказав Вітчим. — Вам доведеться залишитися тут.
— Ми просимо.
— На жаль.
— Ми поки тільки просимо.
Вітчим посміхнувся й пильно глянув йому у вічі. І не витримавши цього погляду, Дикий Пес кинувся на нього. З гарчанням, ощирившись та цілячись у горло.
Вітчим навіть не поворухнувся.
Навіщо?
Адже з-за його спини вискочили дві безликі тварини, перехопили Дикого Пса і миттю розірвали його навпіл.
Вітчим торкнувся до похилих плечей тварин і зупинив їх:
— Я гадаю, що…
Пси мовчали. Ніхто не дивився на нього.
— Я бачу, ви все зрозуміли правильно.
І Вітчим пішов до виходу, поманивши безликих тварин тільки після того, як зайшов у ліфт.
— Униз.
Водій відчинив дверцята, і він сів на заднє сидіння свого сорокаметрового авта.
— Їдьмо.
Машина рушила з місця. А за мить від протилежного тротуару слідом за нею рушила сорокаметрова машина Мачухи, з мерцем за кермом.
Розділ 4
— Ми помремо, — сказав Дикий Пес.
— Так, — сказали йому.
— І це скоро станеться?
— Схоже.
— То зробимо так, щоб вони назавжди запам’ятали нас.
— Зробимо.
Загасили цигарки й вимкнули світло. Адже ніхто з них більше не повернеться сюди.
Просто вежа. Вони їхали до неї, бо кілька сотень зірок вишикувалися у нічному небі символом долі, що лихом нависала над нею.
Не відчувши запаху лиха, Пси їхали туди. Вбиваючи назло Вітчиму, вони все одно вбивали згідно з його волею, і тільки тих, на кого чекало пекло.
Зірками. Снами. Приреченістю. Самою долею. Усім життям.
— Ти бачиш зірки? — запитав Кіт.
— Бачу, — сказала я. — Знак лиха.
— Знак неминучості.
— Фатум.
— Тож я їду туди сама?
— Так, — сказав Кіт.
Пси увірвалися до вежі, стріляючи в усіх, хто їм зустрівся. Опустивши сталеві жалюзі першого поверху, на вікнах кав’ярні, у крамниці глянсових книг, у магазині блискучих авто.
Спорудивши барикаду перед ліфтами.
Захопивши всі поверхи. Останнім горем приречених на це людей — мешканців вежі.
Від першого до останнього поверху.
— А тепер ми подивимося.
Почути шурхіт і вистрелити, перш ніж озирнутися на зірвану попередньою чергою зі стіни картину. У воду, що вихлюпнулася з неї, на раковини, що посипалися з полотна.
Дикі Пси теж розповідають казки своїм цуценятам:
— Жив собі пес. Він був звичайним псом — злим, диким і скаженим у літню спеку. Він жив, полював на тих, хто посмів прийти до його будинку, та зустрічав піснею появу місяця. А одного разу він пішов з іншими псами на велику війну. Війну заради слави, війну заради нових пісень. Він і ще дуже багато псів.