Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
— Я нудьгувала без вас!
І помахати рукою Залізному Чоловікові, що посміхнувся у відповідь.
— Ти не зайдеш до нас? — запитав у мене Вітчим.
— Ні.
— Тоді до зустрічі.
Мачуха взяла його під руку, і вони рушили до дверей вежі, що відчинилися перед ними. До слуг, які схилялися уклінно. До вечері при свічках. До келихів із червоним вином.
— Список такий великий…
— Бідолашна дитина.
Частина дев’ята
Крихітка і дикі пси — II
— Треба врятувати Китів.
— У нас на це немає часу.
— Вітчим помститься їм.
— Їхній час ще не настав.
— Але ж ти знаєш, що він…
— Гаразд, — сказав Вовк, зупинив машину й підкликав дівчисько у величезному кашкеті, що торгувало газетами.
— Дякую, — сказала та, ховаючи монету до кишені. А я розгорнула газету:
— Дякую, — сказала я.
— Угу, — сказав Вовк. — То що тепер? Пси?
— Пси, — слухняно кивнула я.
Розділ 1
— Вони хочуть зустрітися з нами, — сказав Дикий Пес і відкинув прочитаного листа.
— Коли?
— Сьогодні о другій ночі.
Стрільці клану торговців «ко» кинули виклик, і вони не могли не відповісти на нього.
— Посланець ще тут?
— Так, його стережуть.
— То відішліть його назад із відповіддю.
І вже за годину клан торговців порошком «ко» отримав чотири картонних коробки, з яких юшила кров, і в яких Пси повернули їм розрубаного на шматки посланця.
— Переговорів не буде, — вирішив глава клану. — Вони самі обрали смерть.
Він направив до Псів вісім машин зі своїми людьми. Вісім машин Стрільців.
Дві машини з Псами чекали на них там, де було призначено зустріч.
Усього дві машини Диких-Предиких Псів.
— Добре, що їх багато, — сказав Дикий Пес.
— Так, — погодився інший і пересмикнув затвор автомата. — Буде чим побавитися.
Сліпуче світло фар восьми автомобілів зі Стрільцями.
Пси чекали, доки Стрільцям остогидне ховатись, і вони, нарешті, вийдуть.
І вони вийшли.
Точніше, один із них.
— Хто це? — мружачись і намагаючись роздивитися силует.
— Мабуть, хтось із білим прапором, — гидливо скривився Пес.
— Ні-і, — сказала я. — Це — Крихітка. Чекали? Здається, ні.
Пах! Пах!
Двоє Псів ішли за Редактором, але той їх не бачив. Руки в кишенях, капелюхи насунуті на очі.
Осінній дощ. Осіннє Ранкове місто. Машини. Люди. Листя на бруківці, принесене з далекого парку.
Вони не просто йшли, вони збиралися його вбити.
А він, стомлений зранку, ступав роздумуючи про щось таке ж тьмяне, як і ранок, що зайнявся. До роботи. До філіжанки кави. Поки з першим ковтком не почався стрімкий, заповнений дзвінками і поспіхом день.
Він повернув до метро й засунув пластик картки в щілину турнікету.
Пси кинули туди дріб’язок.
Чавунними сходинками на міст.
Люди. Люди. Люди. Люди чекають поїзда метро.
— У вагоні, — сказав один Пес.
— У вагоні, — кивнув другий.
Коли зупинився вагон, вони увійшли до нього й притислися до Редакторової спини. Затиснуті звідусіль тими, що їдуть працювати. Вдарити ножем, і Редактор ще довго стоятиме, так само затиснутий зусібіч.
Один із Псів витяг ніж і натиснув на кнопку, випускаючи тонке лезо. Але його пальці розпласталися, і ніж упав на підлогу. Очі Псові згасли, та він і далі стояв. Так само, як і його партнер, теж убитий і теж затиснутий з усіх боків похмурими у передчутті першого ковтка кави людьми.
Пах!
Тихо-тихо. Просто: «па-х-х-х-х».
Вони ще довго так їхатимуть — між вежами, мостами та гірками метро.
А Крихітка вийде на наступній станції, ховаючи під куртку пістолет із глушником, од якого ще куріє димок.
Довга яскрава вулиця. Море вогню. Майже потонули в ньому Крихітка та Дикий Пес.
Просто стоять одне навпроти одного. Просто — хто швидше натисне на курок пістолета у витягнутій руці.