Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Битва відбулася на території приблизно за шість кілометрів на схід від Орші, серед порослих лісом та чагарником горбів та ярів. Московське військо (суціль кінне, без піхоти й артилерії) складалося з потужного центру (можливо, вишикуваного в кілька ешелонів), та правого й лівого крил, що нависали над польсько-литовським військом. Праве крило під командою боярина Михайла Голиці (його корпус був підпорядкований Челяднину, що могло ускладнити стосунки Голиці з його нинішнім зверхником) мало нібито 12 тис. і було сильнішим з двох крил. Схоже, що Голиця вислав один загін в засаду в тил війську князя Острозького, сховавши її чи то за одним з горбів на полі бою, чи то в одному з ярів. Попереду головних сил стояв передовий полк.
Усі джерела, в тому числі московські, відзначають, що московське військо стояло дуже щільно. Схоже на те, що це стосується центру війська, що стояв поміж двох ярів із заходу на схід до долини притоки Дніпра Кропивни у тилу московського війська. Можна припустити, що саме ці яри завадили в ході бою центрові дати необхідну допомогу своїм крилам, коли ті опинилися в сутужному становищі.
Серед дослідників немає одностайної думки про шикування польсько-литовського війська. Джерела кажуть, що литвини Острозького і Радивила стояли справа, а поляки Свєрчовського — зліва. Але в той же час є згадки, що перший удар московського війська прийшовся на литвинів — а відомо, що першим почав московський полк правої руки, що міг вдарити лише по лівому флангу війська князя Острозького. Але джерела одностайно твердять, що головнокомандувач союзного війська дуже велику увагу приділив тому, де і як розставити свої сили.
Головною ударною силою Острозького була, по-перше, його артилерія і, по-друге, загони польської важкої панцирної кінноти-копійників. Вірогідно, що частина артилерії разом із піхотою (загонами, озброєними як вогнепальною, так і холодною зброєю) встала в центрі, щоб підтримати загони кінноти. Також схоже, що велика батарея, можливо, більшість наявних гармат, стала на горбі позаду правого крила польсько-литовської позиції, що забезпечило більшу її далекобійність.
Є вказівки на те, що бойовий порядок союзників був розтягнутим — щоб ускладнити супротивникові спроби оточення. У той же час, бойовий порядок мав бути достатньо ешелонованим, бо під час бою переднім лавам приходили на допомогу підкріплення. Напевно, бойовий порядок був якоюсь варіацією «старого польського шикування», що мало забезпечити саме таку можливість. Можна припустити, що досить численна легша литовська кіннота утворювала «посилкові хуфи» на обох крилах бойового порядку (деякі джерела кажуть, що литвини були на обох флангах). У резерві князь Костянтин тримав 800 польських копійників.
Як уже було сказано, битву почав московський полк правої руки (можливо, спровокований обстрілом союзної піхоти з вогнепальної зброї та гармат). Проти нього вдарила надворна копійна корогва Самполінського. Московська засада, схоже, була виявлена і розбита, перш ніж змогла завдати свого удару в тил союзному війську. Побігши, вона змішала лави московського війська, і воно було змушене відступити. Воєвода Челяднин не підтримав (чи не зміг підтримати) атаку полку правої руки. Ще кілька разів московське військо атакувало союзників, але кожного разу бувало відбите. Не ясно, що саме вирішальним чином переламало хід бою. Згадують начебто хитрий маневр, коли литвини вдавано почали тікати та навели московську кінноту під постріли прихованих гармат і піхоти. Але кілька джерел свідчать, що під обстрілом гармат опинилися задні ряди московського війська і саме це визвало паніку. Схоже на те, що польські гармаші спромоглися вдало змінити наводку та зі своєї позиції на горбі накрити московську кінноту, скупчену в центрі своєї позиції між двома ярами, на граничній межі свого вогню. Паніка, що спалахнула серед кіннотників «великого полку», які не очікували цих пострілів, передалася іншим частинам московського війська. Потім була втеча, переслідування й безжальне винищення втікачів, і на завершення багато втікачів потонуло в багнах річки Кропивни.
Перемога була повна. Воєводи Челяднин, Голиця, ще тридцять з гаком менших воєвод потрапили в полон разом із двома тисячами своїх бойових товаришів. Більше трьохсот найзначніших полонених князь Костянтин негайно відіслав до короля Сигізмунда, а інших було розіслано по багатьох литовських замкам. Було захоплено московський табір і чи то п’ять, чи то двадцять тисяч коней. Про кількість загиблих польські джерела кажуть, що загинуло сорок тисяч від Москви, але невігласи кажуть, що лише п’ять. Авторові, одначе, здається, що «невігласи» скоріше мали рацію.