Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Грюнвальдська битва — складова частина історії багатьох європейських держав, у тому числі України. Одна з найбільших битв доби Середньовіччя відбулася 15 липня 1410 р. У ній брали участь десятки тисяч воїнів.
З одного боку — військо Ордену (16 000—27 000), яке очолив верховний магістр Ульріх фон Юнгінен, з іншого — союзників, Королівства Польського на чолі з королем Ягайлом та Великого князівства Литовського, руського і Жемойтського на чолі з великим князем Вітовтом (разом 32 000—39 000).
У ті далекі часи значна частина українських земель входила до складу цих двох держав, кордон між якими проходив приблизно по Південному Бугу. Хоругва — тактичний підрозділ кінноти, який під Грюнвальдом налічував від кількох десятків до кількох сотень вояків. З них 51 хоругва була у польському війську — під проводом короля Ягайла-Владислава. Ще 40 — у литовському на чолі з великим князем Вітовтом-Олександром. Отож на полі битви у королівському війську можна було побачити стяги з гербами руських земель — Галицької та Львівської, Подільської (їх було три), Перемишльської, Холмської. Власну хоругву виставив племінник короля — князь Сигізмунд Корибутович, який мав володіння на землях Волині. У складі литовського війська були хоругви з Волині й Берестейщини, Київщини та Чернігівщини. Під кожним стягом йшли в смертельний бій сотні воїнів, які вирушили воювати «панів пруських» з берегів Дністра, Південного Бугу та Дніпра. На боці союзників на чолі татарського підрозділу виступив Джелал-ад-Дін, син хана Тохтамиша, який перебував тоді у Литві. Отож, під Грюнвальдом були представлені всі землі України — від Карпат до чернігівських лісів, від Волині до причорноморських степів.
Спочатку війська розташувалися на пагорбах, частина яких (з боку союзників) була поросла лісом. Супротивників розділяла неглибока долина зі струмком. Лицарство шикувалося у «клини» — в перших рядах найсильніші, краще озброєні, зі списами, всередині — стрільці-арбалетники, які під час бою повинні були вражати ворога, стріляючи поверх голів тих, хто б’ється попереду. Підтримана зливою стріл навальна атака важкоозброєної лицарської кінноти мала на меті розірвати шикування супротивника, якого по тому слід було оточити та знищити — окрім тих, кому пощастить втекти з поля бою. Усе вирішували згуртованість, якість зброї та коней — і, звичайно, наявність резервів у полководців.
Попереду орденське військо виставило бомбарди, два залпи яких відкрили битву. Пороховий дим оповив поле, однак кам’яні ядра не завдали особливої шкоди війську союзників. На лівому крилі навпроти хоругов Корони Польської вишикувалися орденські під проводом великого комтура Куно фон Ліхтенштейна. Позаду, у резерві, розташувався сам Верховний магістр — він залишив при собі 16 хоругов резерву, майже третину війська. На правому крилі князю Вітовту з його литовськими хоругвами протистояли найкращі війська Ордену під проводом маршала Пруссії — Фрідріха фон Валенрода. Серед них була хоругва «гостей», під прапором Святого Георгія, сформована із лицарів, які прибули з різних країн Європи. Ось як описано цю частину бою у «Cronica conflictus»,[3] написаній по гарячих слідах подій:
«…Коли вже обидві армії, як королівська, так і Вітовта, зійшлися і билися з усіма загонами ворога — а більша частина прусів з відбірних своїх загонів була вишикувана проти людей князя Вітовта, хоругви Святого Георгія і хоругви нашої передньої сторожі — зустрілися… у одній долині таким чином, що супротивник з пагорба, а наша сторона також із пагорба взаємними ударами одна одну вражати почали. На цьому місці після битви зі списів, які тоді були зламані, з тієї причини, що ноги коней зіпхнули туди з вершин обох пагорбів зламані ратища, які не могли… втриматися на пагорбах, так що виглядали, як монолітний рукотворний міст з цих списів…»
Жорстокий бій тривав понад годину, коли орденському війську вдалося розірвати шикування хоругов князя Вітовта — і частина їх почала тікати. У ці хвилини вирішувалася подальша доля битви. Захопившись переслідуванням, захопленням здобичі й полонених, мало не третина орденського війська розпорошилася по полю, втративши шикування. Це було фатальною помилкою, адже невдовзі, як сказано у «Хроніці конфлікту», вони ж «…були або схоплені, або порубані мечами…».
3
«Cronica conflictus Wladislai regis Poloniae cum crueiferis. Anno Christi, 1410». (лат.) — «Хроніка конфлікту Владислава, короля Польщі з хрестоносцями. Року Божого 1410», або ж «Хроніка конфлікту»— скорочена назва одного з перших описів Грюнвальдської битви, складеного невдовзі після неї у Польському королівстві.