Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Окрім права призначати й усувати ханів (при узгодженні з правлячою елітою Кримського ханства) османські султани також мали право викликати кримське військо на імперські воєнні кампанії, а іноді й для участі у громадянській війні всередині імперії, як, наприклад, у 1511 р., коли принц Селім (майбутній Селім І Явуз) повів кримське військо на війну проти свого батька султана Баязита ІІ. Поступово втручання султанського уряду у справи Криму ставало все частішим, і у більш пізній період свого існування ханство фактично перетворилося на османську провінцію.
Недивно, що хани прагнули проводити незалежний від Стамбула курс, подеколи вступаючи у відкритий конфлікт із султанами. На початку 1530-х рр. хан Сагіб-Ґерай переніс свою столицю із Солхата в Бахчисарай, подалі від турецького гарнізону Кафи й османського намісника. Невдовзі султан відібрав у Кримського ханства фортецю Очаків і поставив там турецький гарнізон для додаткового контролю над ханством.
У другій чверті XVI ст. ханство переживало період нестабільності. Наступник Мехмеда Ґерая Саадет боровся із сином Мехмеда Іслямом і врешті зрікся престолу. Ханом став Сахіб Ґерай, при якому Іслям Ґерай став калгою (цей титул заступника і спадкоємця хана впровадив Менґлі Ґерай), але продовжив прагнути ханського престолу, поки не був убитий у 1537 р. Сам Сахіб Ґерай також був убитий 1551 р., коли ханом став Девлет Ґерай. Нестабільністю в Криму скористалася Московська держава, розпочавши процес поглинання держав-спадкоємців Золотої Орди. 1552 р. було захоплено Казань, 1556 р. — Астрахань, Сибірське ханство було підкорене у 1580-х рр. Девлет Ґерай разом із Османською імперією чинив затятий опір московській експансії, часом добиваючись значних успіхів (спалення Москви 1571 р.), але повернути захоплені Москвою ханства йому не вдалося, а починаючи з 1570-х рр. кримські війська повністю поглинає участь у війні з Персією, а у 1593–1606 рр. вони беруть участь у важкій війні з імперією Габсбургів (хоча за два роки до початку цієї війни хан Ґази Ґерай робить останню спробу походу на Москву, але його орда зазнає поразки під її стінами.
Наприкінці XVI ст. виникає ще одна посада в ханській ієрархії, нурадин-султан, друга після калги-султана особа у ханстві. Цю посаду створив хан Мехмед ІІ Ґерай, коли султанський уряд відмовився затвердити калгою його сина. Мехмед ІІ остерігався не даремно, бо саме калга наказав його вбити. Султанський уряд опирався спробам ханів змінити принцип наслідування від родового старшинства на передачу престолу у спадок від батька синові, бо це зменшило б ступінь контролю з боку Стамбула над ханами. Після смерті вже згаданого Ґази Ґерая султан не затвердив ханом його сина, і в Кримському ханстві почався довгий період внутрішньої нестабільності й громадянської війни, у якій взяли участь у тому числі й запорізькі козаки. Коли після низки слабких ханів на престол зійшов Іслям ІІІ Ґерай (правив у 1644–1654 рр.), Османська імперія якраз переживала період труднощів у зв’язку із довгою і на той час неуспішною війною з Венеційською Республікою (закінчилася у 1669 р. відвоюванням у Венеції острова Крит), і Іслям Ґерай міг собі дозволити проводити практично зовсім незалежну від Стамбула політику. Особливо це проявилося під час Хмельниччини, коли Кримське ханство розпочало війну проти Речі Посполитої, що мала мирну угоду з Османською імперією. Як тільки Стамбулу вдалося переламати хід війни з Венецією на свою користь, а з приходом до влади великих візирів з роду Кепрюлю посилилося й покращилося управління імперією, султанський уряд швидко відновив контроль над Кримським ханством. Перелік правителів Криму у другій половині XVII ст. та у XVIII ст. нагадує калейдоскоп: один хан змінює іншого через кілька років чи навіть рік, хани призначаються й знімаються з трону по кілька разів підряд (Селім І Ґерай правив чотири рази протягом періоду 1670–1704 рр.), стають маріонетками в руках різних угруповань татарських мурз.
Тим часом Московська держава, що згодом перетворилася на Російську імперію, розпочала невпинний тиск на Кримське ханство. І хоча Кримські походи 1687 і 1689 рр. закінчилися невдачею, а захоплення Азова 1696 р. виявилося недовготривалим після катастрофічного для російського царя Петра І Прутського походу 1711 р., знищення Кримського ханства стає одним з пріоритетів російської зовнішньої політики. Російські війська двічі вриваються у Крим у 1730-х рр. і спалюють Бахчисарай, після наступної Російсько-турецької війни 1768–1774 рр. Крим фактично стає російським протекторатом, і нарешті у 1783 р. Кримське ханство було остаточно поглинене Російською імперією.