Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

У середині XV ст. на політичному обрії Східної Європи з’явилося нове державне утворення, яке неабияк вплинуло на темп історичних процесів у навколишніх землях, — Кримське ханство. До того Крим був одним із улусів Золотої Орди з центром у містечку Крим (сучасне місто Старий Крим), котре швидко перетворилося на визначний торговельно-ремісничий центр. Але ще за сто років до утворення незалежного Кримського ханства Золота Орда після короткочасного розквіту вступила у період повільного занепаду. Після смерті хана Джанибека (1357) і наприкінці недовгого правління його сина Бердибека (до 1359) Орду роздирали міжусобні чвари. Занепад центральної влади в Золотій Орді неминуче призвів до відокремлення частин її території.

Татарські намісники (еміри) Криму в другій половині XIV ст. вже почували себе повновладними володарями півострова. Зокрема, емір Мамай (розбитий згодом Дмитрієм Донським у Куликовській битві) у 1370-х рр. вважався на Сході суверенним правителем Криму. Подібне становище посідали на півострові й пізніші намісники золотоординських ханів: у 1380-х рр. — Бек-Пулад, у 1390-х — Таш-Тімур. Кримський півострів, довкола замкнений морем, давав вигідний захист проти всяких нападів; вузький перешийок між Кримом і континентом татари перегородили валами й ровами, побудували тут місто Перекоп і так убезпечили свої володіння.

У другій чверті XV ст., з розвитком відцентрових тенденцій у Золотій Орді, на підвладних їй теренах виникають кілька самостійних держав. Домінувала серед них Велика Орда (звана також Заволзькою) з центром у Сараї, котра претендувала на зверхність над усіма іншими новоутвореними ханствами: Астраханським, Казанським, Сибірським, Ногайським і Кримським (Перекопським). Формування останнього пов’язане з іменем Хаджи-Ґерая.

У перші десятиліття XV ст. Крим часто переходив від одного татарського можновладця до іншого. Після смерті Едигея, переможця Вітовта на Ворсклі у 1399 р. та погромника Києва у 1416 р., один з його синів Седі-Ахмет став співправителем золотоординського хана і володів Степом від Дону до Дніпра. У цей час Хаджи був змушений (як начебто нащадок Тохтамиша, тобто чингізид) тікати з Криму до Литви. Літописна традиція наступного століття стверджує, що Великий князь литовський Сигізмунд дав йому притулок у Литві й посадив у місті Ліда у теперішній Білорусі.

У 1443 р. до Хаджи прийшли посланці з Криму, запрошуючи його очолити кримські володіння. За підтримки нового великого князя Казимира Ягайловича у Вільні відбулася урочиста церемонія запрошення Хаджи татарськими послами, і литовський маршалок Юрій Радивил забезпечив повернення нового володаря до Криму. Хаджи Ґерай проголосив себе кримським ханом і заснував династію Ґераїв, що правила в Криму 340 років, аж до анексії ханства Росією 1783 р.

Новостворене Кримське ханство не було міцним. З одного боку, централізаторські тенденції в політиці ханів завжди зустрічали опір татарської знаті, причому в цій боротьбі обидві сторони шукали допомоги у сусідів. З іншого боку, економіка ханства базувалася на екстенсивних формах сільського господарства — кочовому скотарстві й примітивному рільництві, продукція яких не забезпечувала потреб населення.

Одне з головних своїх завдань Хаджи Ґерай бачив у підкоренні генуезьких колоній, які сплачували татарам необтяжливу данину за право вільно торгувати зі Сходом, Руссю, Литвою, Польщею та іншими країнами. Конфлікт Хаджи з генуезцями почався ще у 1430-ті р. Після заволодіння кримським престолом він звернувся по допомогу до уряду Османської держави. У 1454 р. під час зустрічі ханського посла й турецького адмірала Амир-Кях’я була підписана угода, яка стала першим кроком на шляху до залежності Кримського ханства від Туреччини.