Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Військо Кримського ханства
Кримське ханство у XV–XVII ст. було достатньо сильним військово. Окрім Кримського півострова, під владою хана перебували великі степові землі. На заході вони сягали Очакова й Білгорода (хоча західний берег Дніпра продовжував називатися «литовським», на відміну від східного, «татарського»), на півночі досягали Іслам-кермена і Кінських вод, а на сході володіння Кримського юрта на початку XVI ст. доходили до річки Молочної, а пізніше тягнулися на Кубань та до підніж Кавказу.
Питання про загальну чисельність війська кримського хана достатньо складне, і в популярній літературі називають цифри від 15 до 100 тис. Сам кримський хан Менглі Ґерай в листі до московського великого князя Василя III від 12 вересня 1509 р. повідомляв, що ним зібрано для походу «двісті тисяч і п’ятдесят тисяч раті». Але така цифра, звичайно, сильно перебільшена. Мабуть, ближче до істини свідоцтва сучасників, що хоча й належать до пізнішого часу, але їх можна перенести й на початок XVI ст.
Наприкінці XV ст. венеціанський дипломат Йоасафат Барбаро, описуючи своє перебування у Причорномор’ї близько середини XV ст., відзначав, що кочові татари Криму можуть виставити військо в три-чотири тисячі вершників. У середині XVI ст. Михалон Литвин у своєму трактаті про Кримське ханство відзначав, що кримські татари в змозі «виставити на війну до тридцяти тисяч війська, якщо піднімуться за наказом узагалі усі, навіть незвичні до військової служби, аби лише могли сидіти на коні». Посол московського великого князя до Менглі Ґерая оцінював сили хана у двадцять п’ять тисяч.
Ще пізніше Еріх Лясота, моравський дворянин, дипломатичний представник ерцгерцога Максиміліана в Польщі, писав у своєму щоденнику, що охоплює майже всю останню чверть XVI ст., що кримський хан «виступив в похід з двома царевичами і вісімдесятьма тисячами чоловік, з яких, утім, не більше двадцяти тисяч озброєних і здібних до війни, причому в Криму залишилося більше п’ятнадцяти тисяч чоловік». Ще більші цифри наводив англієць Джайлз Флетчер, що у 1588 р. побував як англійський посол у Московській державі. Флетчер писав: «Коли йде війною сам Великий або Кримський хан, то веде він із собою величезну армію в сто чи двісті тисяч чоловік, а окремі мурзи мають орди, що складаються з десяти, двадцяти чи й сорока тисяч чоловік».
Ще через п’ятдесят років французький інженер і картограф Гійом Ле Вассер де Боплан, добре знайомий із тогочасною ситуацією в Дикому Полі, відзначав, що у війську кримського хана «вісімдесят тисяч чоловік, якщо сам він бере участь у поході; в іншому разі татарське військо сягає не більш як сорок чи п’ятдесят тисяч, і тоді головує над ними який-небудь мурза».
Є сумніви щодо вірогідності свідчень про сто- чи двохсоттисячні татарські армії. Більшість істориків вважає, що для кочовиків співвідношення кількості воїнів до всього населення у випадку тотальної мобілізації становить приблизно 1:5 (хоча треба зауважити, що деякі дослідники дотримуються думки, що пропорція має бути ближчою до 1:10). Отже, якщо вважати за правду можливість кримського хана виставити військо у вісімдесят чи сто тисяч воїнів (нехай навіть частково «незвичних до війни»), то загальне населення Кримського ханства в XVI ст. мало складатися не менш ніж із 400 тис. чол. Однак така чисельність населення Кримського ханства для цього часу є істотно завищеною. При збереженні чисто кочового способу життя власне кримський степ міг прогодувати не більше 25–30 тис. кочовиків (тому стає зрозумілим, чому кримські татари досить рано стали переходити спершу до напівосілого, а потім і до осілого способу життя і до рільництва: ресурси кримського степу не дозволяли зберігати колишній звичний кочовий спосіб життя при зростанні населення). Примітно, що ці розрахунки стикаються із згаданими вище відомостями венеційця Барбаро. Якщо ж взяти до уваги ще й степи Північного Причорномор’я й частково Північного Кавказу, то чисельність кочового населення тут зростає до приблизно 200–250 тис. Це число й можна взяти як верхню межу підвладного кримському ханові населення для більшої частини XVI та XVIІ ст. Виходячи з пропорції 1:5, татарське військо не могло перевищувати 40–50 тис. воїнів.