Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
Він вийшов надвір і глянув на небо, але нічого не побачив.
- Вони можуть бути тут кожної хвилини, - сказав він, жадібно вдихаючи холодне повітря. - Ах!
Ельма мовчала. Вона почистила картоплю для печені, не одриваючи очей від неба.
- Семе, - обізвалась вона перегодом. - Ось вона. Подивись-но.
Він підвів очі.
Земля. Вона піднялася над пагорбами, зелена, ніби одшліфований коштовний камінь.
- Добра стара Земле, - любовно прошепотів він. - Добра стара чудова Земле. Своїх зголоднілих синів надішли мені. Як це говориться в тому вірші? Пришли мені своїх голодних. Земле-мамо. Тут на них чекає Сем Паркхіл, сосиски в нього гарячі, булочки теплі, в світлиці заметено. Ну ж бо, Земле, присилай мені свої ракети!
Він вийшов, щоб поглянути на свою оселю. Ось вона перед ним, на дні мертвого моря, красується, ніби щойно знесене яєчко, єдиний осередок світла й тепла на сотні миль безлюдної пустелі. Вона була наче серце, що б’ється у великому темному тілі.
Він дивився на неї вогкими очима, відчуваючи, як до горла йому підкочується клубок.
- Підходьте, - запросив він небесні зорі. - Хто перший в черзі?
- Семе, - сказала Ельма.
В чорному небі щось яскраво спалахнуло.
Спалахнула Земля.
Частина її, здавалося, розлетілась на мільйони шматочків, ніби вибухнула велетенська мозаїка. Хвилину вонаа горіла, капаючи вогнем, втроє більша проти звичайного, а потім пригасла.
- Що воно таке було? - спитав Сем, вдивляючись у зелений вогонь на небі.
- Земля, - відповіла Ельма, згорнувши руки.
- Не може цього бути, це не Земля! Ні, це не Земля! Це неможливо.
- Ти хочеш сказати, це не могла бути Земля? - сказала Ельма, дивлячись на чоловіка. - Зараз це вже не Земля. Ні, це не Земля. Ти це хочеш сказати?
- Не Земля - о ні, це не могла бути Земля! - голосив він.
Він стояв, узявшися в боки, роззявивши рота, втупивши в небо широко розплющені осклілі очі.
- Семе! - гукнула дружина і вперше за ці дні її очі заблищали. - Семе!
Він тупо подивився на неї.
- Ну, що ж, - сказала вона і на мить змовкла, оглядаючись навкруги. Потім жваво кинула собі на руку мокрого рушника. - Більше світла, ввімкни музику, повідчиняй усі двері, Семе. До нас мають прибути нові, клієнти десь за мільйон років. Так, сер, треба бути напоготові.
Сем не поворухнувся.
- Яке вдале місце для сосисочної, - мовила вона, беручи із баночки зубочистку. - Відкрию тобі невеличкий секрет, - прошепотіла вона, нахиляючись до чоловіка. - За всіма ознаками тут має розпочатися мертвий сезон.
Того вечора всі повиходили надвір і задерли голови. Вони залишили все - хто вечерю, хто прання, навіть ті, хто готувався дивитись кіно, - всі повиходили на свої вже не нові ґанки й почали стежити за зеленою зіркою Землі. Вони зробили це підсвідомо, як тільки почули по радіо новину. Там була Земля, на яку насувалася війна, і там були сотні тисяч матерів або бабусь, батьків або братів, тіток, дядьків або двоюрідних братів і сестер. Вони стояли на ґанках і намагались повірити в існування Землі, так само як колись намагались повірити в існування Марса - питання тепер ставилося навпаки. З усіх поглядів Земля для них була мертва: вони не бачили її по три, по чотири роки. Простір був добрим анестезуючим засобом, сімдесят мільйонів миль простору притупляли почуття, присипляли пам’ять, робили Землю безлюдною, стирали минуле, давали цим людям змогу працювати. Але тепер, цього вечора, мертві воскресли. Земля знову залюднилася, прокинулася пам’ять, був званий мільйон імен: що воно робить такий-то на Землі цього вечора? Що там з тим або з іншим? Люди на ганках скоса позирали один на одного.
О дев’ятій годині Земля, здавалося, вибухнула, спалахнула, загорілася.
Люди на ґанках сховали обличчя в долоні, наче намагаючись пригасити полум’я. Вони чекали.
Десь опівночі полум’я згасло. Земля була на місці. По ґанках, ніби осінній вітер, прокотилося зітхання.
- Давно ми не мали звісток од Гаррі.
- Він живий і здоровий.
- Треба буде послати телеграму матері.
- Вона жива й здорова.
- Справді?
- Тільки не хвилюйся.
- Ти гадаєш, вона жива й здорова?
- Авжеж, авжеж. Ходімо спати.
Але ніхто не рушав з місця. Люди повиносили на нічні моріжки пізні вечері, розставили хиткі столи і поволі длубали в тарілках до двох годин, коли заблищало з Землі світлове радіо - азбука Морзе. Люди стежили за могутніми спалахами, які виблискували в далекій космічній далині.