Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Раз, - сказав Сем.
- Семе! - мовила Ельма.
- Послухай же мене, - благала дівчина.
- Два, - сказав твердо Сем, зводячи курок.
- Семе! - вигукнула Ельма.
- Три, - сказав Сем.
- Ми тільки... - промовила дівчина.
Пролунав постріл.
На сонці сніг тане, кристали перетворюються в пару, стають нічим. У вогні пара танцює й зникає. У вогнедишному жерлі вулкана спалахують і щезають нетривкі речі. Від пострілу, від гарячого подиху, від поштовху дівчина згорнулася, ніби м’який шарф, розтанула, як статуетка з льоду. Те, що залишилося від неї - сніжинки, дим - розвіяв вітер. Заднє сидіння спорожніло.
Сем сховав пістолет у кобуру, ні разу не глянувши на дружину.
- Семе, - обізвалася вона після того, як вони з хвилину мовчали, шурхочучи по осяяному двома місяцями піщаному морю, - зупини корабель.
Він, бліднучи, запитливо подивився на неї.
- Ні, не треба. Невже після всього, що сталося, ти залишиш мене?
Вона подивилася на його руку, що лежала на кобурі.
- Ти спиниш, - мовила вона. - Ти таки спиниш.
Він заперечливо похитав головою, міцно тримаючи румпель.
- Ельмо, ти збожеволіла. За хвилину ми будемо в місті, в безпеці!
- Атож, - байдуже сказала дружина, лягаючи на дно корабля.
- Ельмо, послухай мене.
- Нічого слухати, Семе.
- Ельмо!
Вони якраз минали біле шахове містечко, і з розпачу, з люті він послав шість куль у кришталеві вежі. Місто щезло у зливі уламків стародавнього скла і кварцу. Воно луснуло, наче мильна бульбашка. Його не стало.
Сем зареготав і вистрелив знову. Остання вежа, остання шахова фігура взялася вогнем, спалахнула й синіми уламками злетіла до зірок.
- Я їм покажу! Я всім покажу, хто я такий!
- Давай, Семе, покажи, - промовила вона, лежачи в тіні.
- А ось іще одне місто! - вигукнув Сем, перезаряджаючи пістолет. - Глянь, як я його помережу.
Позаду замаячіли блакитні кораблі-привиди, поступово наздоганяючи їхній корабель. Спочатку Сем їх не бачив, лише чув якийсь свист і вереск, немовби криця розтинала пісок. Це гострі, як бритва, носи піщаних кораблів різали морське дно. Над ними майоріли червоні вимпеїли, сині вимпели. На світло-блакитних кораблях бовваніли темно-сині постаті, люди в масках, люди з срібними обличчями, люди з синіми зорями замість очей, люди з вирізаними із золота вухами, люди з щоками із сухозлітки і обсипаними рубінами губами, люди, що гналися за ним, - марсіани.
- Один, два, три, - рахував Сем. Марсіанські кораблі наближалися.
- Ельмо, Ельмо, я не можу їх усіх одігнати!
Ельма не озивалась і не вставала зі свого місця. Сем вистрілив вісім разів. Один з піщаних кораблів розлетівся на шматки: вітрило, смарагдовий корпус, бронзовий кіль, румпель кольору місячного сяйва. Всі люди в масках попадали на пісок і зникли в жотогарячому полум’ї, яке поступово перетворилося на дим. Але інші кораблі наближалися.
- Я один, а їх багато, Ельмо! - закричав він. - Вони вб’ють мене!
Він кинув якір. Все одно не втечеш. Парус затріпотів на вітрі й, зітхнувши, безсило звис. Корабель спинився. Вітер ущух. Плавання скінчилося. Марс затих, а величні марсіанські кораблі оточили землянина й стояли над ним, наче вагаючись...
- Людино з Землі! - долинув з високого сидіння голос. Срібляста маска заворушилась, і облямовані рубінами вуста замерехтіли словами.
- Я нічого не вчинив! - вигукнув Сем, обводячи поглядом усі обличчя - цілу сотню облич, - які оточували його.
На Марсі лишилося небагато марсіан, загалом сотня чи півтори. І більшість їх була тут, на мертвих морях, у своїх воскреслих кораблях, біля своїх мертвих шахових міст, одне з яких щойно розсипалося на друзки, ніби крихка ваза, в яку влучив камінець. Сріблясті маски тьмяно поблискували.
- Це була помилка, - виправдовувався він, сходячи зі свого корабля, на дні якого, ніби мертва, лежала його дружина. - Я прибув на Марс як чесний бізнесмен. З ракети, що розбилася при посадці, я взяв нікому не потрібний матеріал і збудував собі гарненьку сосисочну - такої вам ще не доводилося бачити - біля перехрестя шосейних доріг. Ви знаєте, в якому саме місці. Ви не можете заперечувати, що то чудова будівля. - Сем засміявся й обвів поглядом кораблі. - А тут прийшов до мене той марісанин - я знаю, він був ваш друг. Запевняю вас, він загинув випадково. Я хотів тільки мати сосисочну, першу і єдину на Марсі. Ви розумієте мене? Я хотів тільки продавати найкращі гарячі сосиски на Марсі разом з перцем, цибулею й апельсиновим соком.
Срібні маски не поворухнулися. Вони блищали в місячному сяйві. Спрямовані на Сема жовті очі світилися. Він відчув, як його шлунок стиснувся, висох, став наче камінь. Він кинув пістолет у пісок.