Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Що ти хочеш робити?
- Звичайно, поховати його!
- Не треба було стріляти.
- Це була помилка. Швидше!
Вона мовчки принесла лопату.
О восьмій він повернувся і почав чистити алюмінієву стойку. Дружина стояла, схрестивши руки, на дверях, з яких лилося яскраве світло.
- Шкода, що так сталося, - він глянув на неї і швидко відвів очі. - Ти ж бачиш, фатальний збіг обставин.
- Так, - сказала дружина.
- Я вже не мав часу зважити все, коли побачив, що він виймає ту зброю.
- Яку зброю?
- Ну, я думав, то була зброя. Я жалкую, дуже жалкую! Скільки разів казати це тобі!
- Тсс-с, - Ельма притулила палець до губ. - Т-с-с-с!
- Я не боюся, - сказав він. - За моєю спиною стоїть уся Компанія Земних Поселень! - Сем зневажливо пирхнув. - Ці марсіани не наважаться.
- Дивись-но, - сказала Ельма.
Сем подивився на дно мертвого моря і випустив з рук свою мітлу. Коли він підняв її, щелепа у нього одвисла, він затремтів.
- Ельмо, Ельмо, Ельмо! - промовив він.
- Ось вони, - сказала Ельма.
По дну стародавнього моря пливло з десяток високих марсіанських піщаних кораблів з блакитними вітрилами - немов блакитні привиди, немов блакитний дим.
- Піщані кораблі! Та їх же більше немає, Ельмо, більше немає піщаних кораблів.
- Здається, то піщані кораблі, - сказала вона.
- Але ж влада конфіскувала їх усі! Їх знищили, а деякі продали з аукціону. Один лише я в цьому клятому місці маю корабель і вмію ним керувати.
- Більше ніхто, - промовила вона, киваючи на море.
- Швидше тікаймо звідси!
- Чому? - вона не рухалася з місця, не зводячи з марсіанських суден зачарованого погляду.
- Вони уб’ють мене! Швидше в машину!
Ельма не рухалася.
Йому довелося силоміць тягти її за павільйон, де стояли дві машини - вантажна, якою він користувався ще місяць тому, і старий марсіанський піщаний корабель, куплений на аукціоні, яким він протягом останніх трьох тижнів возив припаси по скляному дну моря. Він глянув на свою вантажну машину й раптом згадав: мотор лежав на землі, він морочився над ним уже два дні.
- Навряд чи ми зможемо поїхати на грузовику, - сказала Ельма.
- Є піщаний корабель. Сідай!
- Щоб ти повіз мене в піщаному кораблі? О ні.
- Сідай. Я вмію керувати.
Він штовхнув її всередину, стрибнув сам, сіпнув руль і підняв кобальтово-сині вітрила. Блищали зорі, і блакитні марсіанські кораблі мчали мерехтливими пісками. Семів корабель не рухався, але згадав про піщаний якір і одним рухом втягнув його на судно.
- Нарешті!
Вітер, голосячи, погнав піщаний корабель над дном мертвого моря, над давно занесеними піском містами, повз повалені колони, повз старі доки з мармуру та бронзи, повз мертві міста, де будинки біліли, наче шахові фігури, повз пурпурові підніжжя гір - удалину. Обриси марсіанських кораблів зменшилися.
- Оце я їм показав клас - закричав Сем. - Я доповім про все Ракетній Корпорації. Вона мене захистить! Я ж казав, що нам нічого їх боятися.
- Вони б спинили тебе, якби хотіли, - сказала втомлено Ельма.
Сем засміявся.
- Ет, дурниці. Чого б це вони випустили мене з рук? Ні, вони просто не досить спритні, от і все.
- Справді? - мовила Ельма, кивнувши назад.
Він не обернувся. Його пройняло холодом. Він боявся обернутися. Він відчув, що позаду щось сидить, щось легеньке, як подих холодного ранку, щось блакитне, як дим з горіхових дров у присмерку, щось, наче старе біле мереживо, щось, наче крижаний іній на гострій осоці.
Почувся звук, ніби розбилася пластинка тонкого скла - сміх. Потім тиша. Він обернувся.
На лавці біля румпеля сиділа молода жінка, її зап’ястки були тонкі, мов крижані бурульки, її очі чисті, як місяці, і такі ж великі, спокійні й білі. На неї повівав вітер, і вона струменіла й мінилася, немов течія води, і шовки відпливали од її тендітного тіла блакитним дощем.
- Вернися, - сказала вона.
- Ні. - Сема трусив дрібний дрож страху, як шершня, який висить у повітрі в нерішучості між страхом і ненавистю. - Тікай з мого корабля!
- Це не твій корабель, - мовило видіння. - Він старий, як наш світ. Він плавав по піщаних морях десять тисяч років тому, коли відступили моря й спорожніли доки. А ти прийшов і забрав його, украв. Повертай його назад до перехрестя доріг. Нам треба поговорити з тобою. Це дуже важливо.
- Геть з мого корабля! - повторив Сем. Рипнула шкіра кобури - він вийняв пістолет і старанно націлився. - Стрибай, перш ніж я порахую до трьох, інакше...
- Не треба! - скрикнула дівчина. - Я не зроблю тобі нічого лихого. Та й інші теж не зроблять. Ми прийшли з миром!