Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Я здаюся.
- Підніми свій пістолет, - сказали хором марсіани.
- Що?
- Пістолет. - Вкрита коштовними прикрасами рука махнула з блакитного корабля. - Підніми його. Забери.
Він недовірливо підняв пістолет.
- А тепер, - промовив голос, - повертай свій корабель і пливи назад, до своєї сосисочної.
- Зараз?
- Так, зараз, - сказав голос. - .Ми тобі не заподіємо зла. Ти втік, перш ніж ми встигли пояснити тобі, чого ми хочемо. Повертай.
І ось великі кораблі крутнулися на місці-легко, як пушинки, їхні вітрила тріпотіли в повітрі, ніби тихо аплодували. Маски виблискували, поверталися, підпалювали тіні.
- Ельмо! - вигукнув Сем, залазячи в корабель. - Вставай, Ельмо. Ми пливемо назад, - говорив він збуджено, відчуваючи невимовне полегшення. - Вони мені не заподіють шкоди, не вб’ють мене, Ельмо. Встань же, люба, встань.
- Щ-що? - Ельма заблимала очима, поволі, наче уві сні підвелася, попленталася на своє місце і, не кажучи більше й слова, важко опустилася на лаву, в той час як корабель знову помчав за вітром.
За півгодини вони знову були біля перехрестя. Всі вийшли з кораблів, поставивши їх на якір.
Вождь став перед Семом та Ельмою. Його маска була вирізана з полірованої бронзи, на місці очей синіли порожні прорізи, замість рота - теж проріз, крізь який по вітру пливли слова.
- Відкривай свою сосисочну, - сказав голос, і рука у вкритій діамантами рукавичці рвучко гойднулася. - Готуй їства, готуй страви, готуй дорогі вина, бо ця ніч воістину велика ніч!
- Ви хочете сказати, - мовив Сем, - що дозволяєте мені залишитися тут?
- Так.
- Ви не сердитеся на мене?
Маска лишалася незворушна, ніби висічена з каменю, холодна й сліпа.
- Відкривай свою харчевню, - сказав тихо голос. - І візьми оце.
- Що це таке?
Сем зиркнув на срібний сувій, на якому танцювали зображення змій - ієрогліфи.
- Це дарча грамота на землю, на всю територію від срібних гір до блакитних горбів, від отого мертвого солоного моря до далеких долин місячного каменю та смарагду, - сказав вождь.
- М-мені? - спитав недовірливо Сем.
- Тобі.
- Сто тисяч миль землі?
- Вона твоя.
- Ти чуєш, Ельмо?
Ельма стояла, спершись на алюмінієвий сосисочний павільйон, заплющивши очі.
- Але чому ви даєте мені все це? - спитав Сем, намагаючись зазирнути в щілини-очі.
- Це ще не все. Ось, візьми.
З’явилося ще шість сувоїв. Виголошувалися назви - ще і ще, назви нових територій.
- Та це ж половина Марса! Я володію половиною Марса! -вигукнув Сем, стискаючи в руці сувої.
Він помахав ними перед обличчям Ельми, охоплений божевільною радістю.
- Ельмо, ти чуєш?
- Чую, - відповіла Ельма, вдивляючись у небо. Жінка, здавалося, шукала там чогось. Вона була якось дивно стривожена.
- Дякую, о, дякую, - говорив Сем до бронзової маски.
- Сьогодні знаменна ніч, - сказала маска. - Тож будь напоготові.
- Авжеж буду. Мене чекає сюрприз? Мабуть, ракета з Землі прибувають раніше, ніж ми думали, на цілий місяць раніше? Всі десять тисяч ракет з поселенцями - шахтарями, робітниками і їхніми дружинами! Разом їх буде сто тисяч. Хіба ж не здорово, Ельмо? Бачиш, я казав тобі. Я казав тобі, що в отому місті не завжди буде лише тисяча жителів. Прибуде ще п’ятдесят тисяч, а за місяць ще сто тисяч, а на кінець року там буде п’ять мільйонів землян. І мені належить єдина сосисочна на дорозі до копалень, на перехресті шосе!
Маска попливла за вітром.
- Ми залишаємо тебе. Готуйся. Це все твоє.
В розсіяному місячному світлі, наче металеві пелюстки якоїсь доісторичної квітки, наче величезні голубі пера, наче гігантські кобальтові метелики, старі кораблі повернулися й попливли по шурхітливих пісках, а маски виблискували й мерехтіли, аж поки останній відблиск, останній спалах блакиті не зник між пагорбів.
- Ельмо, чому вони це зробили? Чому вони не вбили мене? Може, вони щось знають? Що з ними таке? Ельмо, ти розумієш? - Він струснув її за плечі. - Я володію половиною Марса!
Вона стежила за нічним небом і чекала.
- Ходімо, - сказав він. - Треба все підготувати. Гарячі сосиски, теплі булочки, смачна приправа, серветки, і скрізь бездоганна чистота! Гей! - Він пішов у танець, хвицяючи ногами. - Ой людоньки, який я щасливий! Так, сер, щасливий я! - фальшиво заспівав він. - Це мій щасливий день!
Він зварив сосиски, нарізав булочки, покришив цибулю - весь час прискорюючи темп.
- Подумати тільки, той марсіанин сказав, що мене чекає сюрприз. Це може означати лише одне, Ельмо. Оті сто тисяч прибувають раніше, ніж планувалося - саме цієї ночі! Це буде справжня повінь! Доведеться працювати не складаючи рук. До того ж сюди понаїжджають туристи, Ельмо. Ми заробимо силу грошей!