Тягар пристрастей людських

— Ага, я так і знала, — переможно вигукнула вона. — Тільки подивіться, як ви почервоніли.

Філіпові було приємно, що міс Вілкінсон вважає його досвідченим чоловіком, і він перевів розмову на іншу тему, аби жінка подумала, що він приховує чимало любовних походеньок. Кері сердився на себе, що насправді це не так. У нього навіть жодного разу не було для них нагоди.

Міс Вілкінсон була незадоволена своєю долею. Вона обурювалася тим, що вимушена була заробляти собі на життя, і розповіла йому довгу історію про якогось материного дядька, котрий збирався залишити їй спадщину, а потім побрався зі своєю кухаркою і змінив заповіт. Жінка натякала на розкоші в батьківському будинку й порівнювала маєток у Лінкольнширі, де мала коней та карету, зі злиденними заробітками свого сучасного життя. Філіпа трохи здивувало те, що пізніше, почувши про це від нього, тітка Луїза сказала, що коли вони познайомилися з Вілкінсонами, ті мали лише поні й візок, куди запрягали собак. Місіс Кері теж щось чула про заможного дядька, та оскільки той одружився і став батьком задовго до народження Емілі, навряд чи вона могла серйозно розраховувати на спадщину. Про Берлін, де вона жила тепер, міс Вілкінсон могла сказати небагато хорошого. Вона жалілася на вульгарність німецького життя, порівнюючи його з розкішним блиском Парижа, де прожила багато років. Скільки саме, жінка не сказала. Там вона працювала гувернанткою в родині відомого портретиста, котрий одружився із заможною єврейкою, і в їхньому будинку можна було зустріти чимало видатних людей. Міс Вілкінсон засипала Філіпа їхніми іменами. До них часто навідувалися актори Comedie Francaise[91], і Коклен[92], сидячи поруч із нею за обідом, казав, що ніколи не зустрічав іноземця, котрий би так досконало розмовляв французькою. Ще у них бував Альфонс Доде[93], котрий подарував їй примірник «Сафо»; він обіцяв підписати його для неї, але вона забула йому нагадати. Утім, міс Вілкінсон однаково обожнювала книжку і могла дати її почитати Філіпові. А ще до них навідувався Мопассан[94]. Міс Вілкінсон залилася дзвінким сміхом і багатозначно подивилася на хлопця. Який чоловік і який письменник! Гейворд оповідав про Мопассана, тож Філіп знав дещо про його репутацію.

— Він упадав за вами? — поцікавився хлопець.

Слова якось кумедно застрягали у нього в горлі, та він однаково промовив їх. Тепер міс Вілкінсон йому щиро подобалася, і розмови з нею були цікавими, але Філіп не міг уявити, аби за нею хтось упадав.

— Оце так запитання! — вигукнула вона. — Бідолашний Ґі закохувався у кожну зустрічну жінку і не міг покинути цю звичку.

Міс Вілкінсон зітхнула, наче з ніжністю згадувала про минуле.

— Це був чарівний чоловік, — пробурмотіла вона.

Якби Філіп був трохи досвідченіший, він зрозумів би з цих слів, як відбулася зустріч: відомого письменника запросили на обід en famille[95]; статечно заходить гувернантка з двома високими ученицями; усіх знайомлять:

— Notre miss Anglaise[96].