Я 11–17… Небезпечний маршрут
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Я 11–17… Небезпечний маршрут». Краткое содержание книги:
В повісті «Я 11–17…» розповідається про незвичайні пригоди і славні подвиги в тилу ворога під час Вітчизняної війни радянського розвідника Дементьєва, який діє під ім'ям німецького капітана Рюкерта.
Сюжет повісті «Небезпечний маршрут» розгортається в післявоєнні часи. Іноземну розвідку зацікавив наш засекречений науково-дослідний інститут, і вона засилає у Радянський Союз досвідченого шпигуна, який уже побував у багатьох країнах. Та на цей раз йому не пощастило — після довгої і напруженої боротьби органи державної безпеки ловлять злочинця.
Потапов, у свою чергу, добре розумів полковника Астангова, розумів його сумніви. Зараз його турбувало інше — напередодні полковник сказав йому, що має намір забрати в нього двох співробітників для зміцнення іншої оперативної групи, а от з цим він ніяк не міг погодитись.
Перехопивши погляд полковника, Потапов сказав:
— А чи не вийде так: ми почнемо розробляти кілька версій, розпорошимо на це сили і загубимо те, що вже досить ясно визначилось? Я маю на увазі реального Окайомова.
— Я повинен думати про всі версії, — сухо відповів Астангов. — А щодо вашої групи, то ви займетесь лише Окайомовим. І забирати у вас людей я передумав.
Потапов не стримався і полегшено зітхнув. Астангов засміявся:
— Камінь з серця звалився?
Посміхнулись і всі, хто сидів за столом.
Тільки Гончаров сидів, опустивши голову.
— Але повернемось до версії з Окайомовим. Ваші міркування, Потапов! — Астангов підсунув до себе папір.
— Отже, етап перший — висадка, — упевнено заговорив Потапов. — Записуємо відомі нам дані на цьому етапі. Час висадки. Це ми знаємо більш-менш точно. Далі — місце висадки. Знаємо. Це нам Гончаров знайшов. Відзначаємо перший випадок такої далекої від кордону висадки. Враховуючи те, що літак збитий, вони навряд чи зроблять таке вдруге. Мета такої глибокої висадки одна — швидше дістатися до міста, в якому працює інститут Вольського. Все в ім'я цього, аж до вбивства власника мотоцикла. Вбивство здійснене з глушителем. База схована добре. Словом, перший етап подій свідчить, що ворог досвідчений, сміливий і енергійний. Що ми не знаємо? Де він обладнав свою базу. Але розшуки бази тривають… Етап другий — Окайомов у місті. Поява його в Гурко…
— А як ви розцінюєте, що він з'явився під своїм справжнім прізвищем? — перебив Потапова полковник.
— Я вважаю це за серйозну помилку ворога, — відповів Потапов, — адже йдеться про розкриття не тільки прізвища, але й зовнішності.
— Я думаю інакше, — сказав полковник Астангов. — Такий досвідчений диверсант не міг не знати, до чого приведе розкриття прізвища. Пригадайте, який хитрий ключ знайшов він до серця Гурко. Абсолютно безпомилковий і тонкий хід! Щоб він не продумав питання з прізвищем?! Неправдоподібно! Ні, товариші, він жертвував розкриттям прізвища. Заради надійної явки на перший, найважчий для нього час. Все це розраховано з початку до кінця, і з усіх точок зору нам краще думати саме так, а не тішити себе його помилками… Продовжуйте, Потапов.
Потапов помовчав, обдумуючи те, що сказав Астангов, і вів далі:
— І все-таки на цьому етапі він припустився безперечних помилок. Усвідомлення цих помилок, очевидно, і примусило його так швидко зникнути. Тепер я хочу викласти план дальших дій своєї оперативної групи…
— Заждіть хвилинку, — знову перебив Потапова полковник. — Мені хочеться звернути вашу увагу на дві повчальні деталі в операції. Чи завдяки звичайній випадковості знайшли ми майстра Горбильова і Адалію Петрівну Гурко? Ні, товариші, тут ми повинні віддати належне майору Потапову. Це він наполіг на перевірці артілей і натрапив на Горбильова. І далі він проявив справді чекістську увагу до дрібниць. Він запам'ятав фразу шофера Вольського про костюм незнайомця і не пропустив її повз увагу в розмові з Горбильовим. Те, що могло здатися випадковістю, насправді стало результатом розумної роботи. Запам'ятайте це, товариші. Але поки ми розмовляємо, Окайомов діє, і йото треба шукати кожної години, кожної хвилини. Займемося тим, що нам слід робити. Прошу вас, Потапов, викласти ваш план…
В обговоренні плану взяли участь усі, крім Астангова і Гончарова. Полковник слухав, що говорили інші, щось записував і непомітно поглядав на похмурого Гончарова, який, здавалося, взагалі нічого не чув.
— План хороший, — сказав, нарешті, Астангов. — Були і розумні зауваження товаришів.
Він замовк, і Потапов занепокоєно помітив, що на обличчі полковника з'явився вираз, з яким він звичайно говорить дошкульні зауваження.
— Шкода тільки, що ми не можемо погодити цього плану з Окайомовим, а він якраз і може порушити його чіткість. Інакше кажучи, в плані я бачу істотний недолік — в ньому все обгрунтоване, але не визначено тото головного, що ми повинні робити завтра. Ні, не завтра, а сьогодні… — Астангов подивився на годинника. — Товаришу Гончаров, мене непокоїть ваш настрій. (Гончаров здригнувся і хотів підвестися). Сидіть, сидіть. Справа в тому, що ваша ділянка, товаришу Гончаров, сьогодні, саме сьогодні, головна. Ви встигли відмінити відпочинок групи розшуку на неділю?